Д Е Р Ж А В Н И Й К О М І Т Е Т У К Р А Ї Н И П О Н А Г Л Я Д У
З А О Х О Р О Н О Ю П Р А Ц І



Д Е Р Ж А В Н И Й Н О Р М А Т И В Н И Й А К Т
П Р О О Х О Р О Н У П Р А Ц І













П Р А В И Л А
ОХОРОНИ ПРАЦІ
НА АВТОМОБІЛЬНОМУ ТРАНСПОРТІ




































КИЇВ – 1997


Д Е Р Ж А В Н И Й Н О Р М А Т И В Н И Й А К Т П Р О О Х О Р О Н У П Р А Ц І








П О Г О Д Ж Е Н О З А Т В Е Р Д Ж Е Н О


листом Міністерства наказом Державного

транспорту України комітету України

від 11.06.96 по нагляду за охороною праці

6/22-17-2907 від 13.01.97 № 5












ДНАОП 0.00-1.28-97


П Р А В И Л А
ОХОРОНИ ПРАЦІ
НА АВТОМОБІЛЬНОМУ ТРАНСПОРТІ























КИЇВ – 1997

ББК 67.97

П68



1. РОЗРОБЛЕНІ Державним автотранс­портним науково-дослідним

і проектним інститутом


2. ВНЕСЕНІ Головним управлінням без­пеки руху та охорони праці

Міністерства транспорту України


3. ВВЕДЕНІ Вперше





Редакційна комісія:


Полянський С.А.(голова), Гержод Ю.В. (заступник голови), Бородін В.Ф., Вітюк А.В.,

Давидов Л.М., Касперович В.Т., Кириленко В.М., Могила В.П.






































Передрукування заборонено

© Держнаглядохоронпраці


ЗМІСТ



1. ГАЛУЗЬ ЗАСТОСУВАННЯ

2. НОРМАТИВНІ ПОСИЛАННЯ

3. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

4. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ 3 ОХОРОНИ ПРАЦІ

5. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ДО ТЕРИТОРІЇ, ВИРОБНИЧИХ

І ДОПОМІЖНИХ ПРИМІЩЕНЬ, СПОРУД

5.1. Загальні вимоги

5.2. Територія

5.3. Приміщення і площадки для зберігання автомобілів

5.4. Приміщення для профілактичного обслуговування

і ремонту транспортних засобів

5.5. Оглядові канави і естакади

5.6. Контрольно-технічні пункти

5.7. Паливозаправні пункти, пости випуску і зливу газу

5.8. В’їзди і виїзди

6. ОСВІТЛЕННЯ І ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКА

6.1. Природне освітлення

6.2. Штучне освітлення

6.3. Безпека електроустановок

7. ОПАЛЕННЯ I ВЕНТИЛЯЦІЯ

8. ВОДОПОСТАЧАННЯ І КАНАЛІЗАЦІЯ

9. САНІТАРНО-ПОБУТОВІ ПРИМІЩЕННЯ

10. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ДО ТЕХНІЧНОГО СТАНУ ТА

ОБЛАДНАННЯ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

10.1. Загальні вимоги

10.2. Додаткові вимоги до вантажних автомобілів, причепів, напівпричепів

10.3. Додаткові вимоги до газобалонних автомобілів

10.4. Додаткові вимоги до спеціалізованих транспортних засобів

11. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ДО УСТАТКУВАННЯ, ПРИСТРОЇВ, ІНСТРУМЕНТУ

11.1. Загальні вимоги

11.2. Підйомники, домкрати

11.3. Конвеєри

11.4. Спеціалізоване устаткування, пристрої

11.5. Інструмент

12. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПРИ ЗБЕРІГАННІ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

13. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПРИ ПРОФІЛАКТИЧНОМУ ОБСЛУГОВУВАННІ

ТА РЕМОНТІ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

13.1. Загальні вимоги

13.2. Миття автомобілів, агрегатів, вузлів та деталей

13.3. Перевірка технічного стану транспортних засобів

13.4. Обов’язкові роботи профілактичного обслуговування та ремонт

13.5. Додаткові вимоги при обслуговуванні та ремонті автомобілів,

що працюють на газовому паливі

13.6. Шиномонтажні роботи

13.7. Вулканізаційні роботи

13.8. Зварювальні роботи

13.9. Мідницькі роботи

13.10. Роботи фарбувальні та антикорозійна обробка

13.11. Акумуляторні роботи

13.12. Ковальсько-ресорні роботи

13.13. Кузовні роботи

13.14. Оббивальні роботи

14. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН

14.1. Застосування етильованого бензину

14.2. Застосування антифризу та гальмівних рідин

15. ОСНОВНІ ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПРИ РОБОТІ НА ВЕРСТАТАХ

15.1. Загальні вимоги

15.2. Токарні верстати

15.3. Свердлильні верстати

15.4. Фрезерні верстати

15.5. Заточувальні та шліфувальні верстати

15.6. Робота на ножицях, пилках та пресах

15.7. Деревообробні верстати

16. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПРИ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

16.1. Підготовка до виїзду, рух по території підприємства та робота на лінії

16.2. Додаткові вимоги при експлуатації автомобілів,

що працюють на газовому паливі

16.3. Додаткові вимоги при експлуатації автомобілів у відриві від основної бази

17. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПРИ НАВАНТАЖЕННІ, РОЗВАНТАЖЕННІ

ТА ПЕРЕВЕЗЕННІ ВАНТАЖІВ

17.1. Загальні вимоги

17.2. Навантаження, перевезення та розвантаження вантажів

17.3. Вимоги до вантажно-розвантажувальних площадок

17.4. Підйомно-транспортні роботи

17.5. Стропальні та такелажні роботи

17.6. Робота на авто- та електронавантажувачах

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4

Додаток 5

Додаток 6

Додаток 7

Додаток 8


ПРАВИЛА ОХОРОНИ ПРАЦІ НА АВТОМОБІЛЬНОМУ ТРАНСПОРТІ


Дата введення 01.10.97

1. ГАЛУЗЬ ЗАСТОСУВАННЯ


Дія цих Правил поширюється на всі автотранс­портні підприємства і організації, а також підприєм­ства, до складу яких входять транспортні цехи, дільниці, майстерні, гаражі тощо (надалі – підпри­ємства) незалежно від відомчої належності та форми власності.

Вимоги цих Правил є обов’язковими для всіх пра­цівників при організації та виконанні робіт, які по­в’язані з експлуатацією, профілактичним обслугову­ванням та ремонтом транспортних засобів, а також при проектуванні та реконструкції підприємств, їх виробничих об’єктів, споруд, розробці технологічних процесів, устаткування тощо.

З введенням в дію цих Правил вважати такими, що втратили силу на території України, “Правила охорони праці на автомобільному транспорті”, зат­верджені Мінавтотрансом РРФСР 07.05.79, “Прави­ла техніки безпеки при експлуатації автомобілів на стиснутому природному газі”, затверджені Мінавто­трансом РРФСР 28.03.84, “Правила техніки безпеки при експлуатації автомобілів на зрідженому нафтово­му газі”, затверджені Мінтрансом УРСР 29.09.90, “Методичні вказівки. Організація робіт з підвищеною небезпекою. Вимоги безпеки” КД 238 УРСР 84001-198-90, затверджені Мінтрансом УРСР 15.01.90.

2. НОРМАТИВНІ ПОСИЛАННЯ


У цих Правилах використовуються такі чинні в Україні нормативні акти:


п/п

Позначення

нормативного акта

Назва

Ким, коли затверджено,
реєстрація в Мін’юсті

1

2

3

4

1.


Закон України “Про охорону праці”


Затверджено постано­вою Верховної Ради від 14.10.92

2695-ХІІ

2.

ДНАОП 0.00-1.03-93


Правила будови і безпечної експлуа­тації вантажопідій­мальних кранів

Затверджено наказом Держнаглядохоронпраці від 16.12.93

128

3.

ДНАОП 0.00-1.07-94


Правила будови і безпечної експлуа­тації посудин, що працюють під тис­ком

Затверджено наказом Держнаглядохоронпраці від 18.10.94

104

4.

ДНАОП 0.00-1.08-94


Правила будови і безпечної експлуа­тації парових і водо­грійних котлів

Затверджено наказом Держнаглядохоронпраці від 26.05.94 №51

5.

ДНАОП 0.00-1.20-90


Правила безпеки у газовому госпо­дарстві


Затверджено постановою Держпроматомнагляду СРСР від 26.12.90 № 3

6.

ДНАОП 0.00-1.21-84


Правила технічної експлуатації електро­установок споживачів і Правила техніки безпеки при експлуа­тації електроустано­вок споживачів

Затверджено Головдерженергонаглядом Міненерго СРСР 21.12.84 Зміни:1988

7.

ДНАОП 0.00-1.22-72


Правила технічної експлуатації тепло-використовуючих установок і теплових мереж і Правила техніки безпеки при експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж

Затверджено Головдерженергонаглядом Міненерго СРСР

15.06.72

8.

ДНАОП 0.00-4.03-93


Положення про роз­слідування та облік нещасних випадків, професійних захво­рювань і аварій на підприємствах, в установах і організа­ціях

Затверджено постано­вою Кабінету Мі­ністрів України від 10.08.93 № 623 Зміни: Постановою від 23.02.94 за № 97

9.

ДНАОП 0.00-4.07-93

Положення про дер­жавний, галузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці під­приємств

Затверджено постано­вою Кабінету Міні­стрів України від 07.10.93 № 838



1

2

3

4

10.

ДНАОП 0.00-4.09-93


Типове положення про комісію з питань охорони праці під­приємства

Затверджено наказом

Держнаглядохоронпраці

від 3.08.93 № 72.

Зареєстровано в Мін’ю­сті

30.09.93 за № 141

11.

ДНАОП 0.00-4.12-94

Типове положення про навчання, ін­структаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці

Затверджено наказом

Держнаглядохорон­праці

від 04.04.94 № 30.

Зареєстровано в Мін’юсті

12.05.94 за № 95/304

12.

ДНАОП 0.00-4.21-93

Типове положення про службу охорони праці

Затверджено наказом

Держнаглядохорон­пра­ці

від 3.08.93 № 73

Зареєстровано в Мін’ю­сті

30.09.93 за № 140

13.

ДНАОП 0.008.01-93

Перелік посад поса­дових осіб, які зо­бов’язані проходити попередню і періо­дичну перевірку знань з охорони праці

Затверджено наказом

Держнаглядохоронпраці

від 11.10.93 № 94.

Зареєстровано в Мін’юсті

20.10.94 за № 154

14.

ДНАОП 0.00-8.02-93

Перелік робіт з під­вищеною небезпекою

Затверджено наказом

Держнаглядохоронпраці

від 30.11 93 № 123.

Зареєстровано в Мін’юсті

23.12.93 за № 196

15.

ДНАОП 0.03-4.02-94

Положення про ме­дичний огляд праців­ників певних кате­горій

Затверджено наказом

Мінохорони здоров’я

від 31.03.94 № 45.

Зареєстровано в Мін’юсті

21.06.94 за № 136/345

16.

ДНАОП 0.03-8.07-94


Перелік важких ро­біт і робіт з шкідли­вими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх

Затверджено наказом

Мінохорони здоров’я

від 31.03.94 № 46.

Зареєстровано в Мін’юсті

28.07.94 за №176/385

17.

ДНАОП 0.03-8.08-93

Перелік важких ро­біт і робіт з шкідли­вими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок

Затверджено наказом

Мінохорони здоров’я

від 29.12.93 № 256.

Зареєстровано в Мін’юсті

30.03.94 за № 51/260

18.

ДНАОП 0.05-8.04-92

Про порядок прове­дення атестації робо­чих місць за умова­ми праці

Затверджено постано­вою Кабінету Міні­стрів України від 01.08.92 № 442

19.

НАОП 1.4.10-1.02-83

Правила з техніки без­пеки і виробничої санітарії при холод­ній обробці металів

Затверджено Мінхім­машем СРСР 05.07.83

20.

НАОП 1.4.10-1.04-86

Правила з техніки безпеки і виробничої санітарії при елект­розварювальних робо­тах

Затверджено Мінхім­машем СРСР 22.05.86

21.

НАОП 1.4.10-1.07-85


Правила з охорони праці в ковальсько-пресовому виробниц­тві

Затверджено Мінхіммашем СРСР 19.06.85

22.

НАОП 1.4.10-1.13-74

Правила і норми техніки безпеки, пожежної безпеки і виробничої санітарії для фарбувальних цехів

Затверджено Мінхім­машем СРСР 05.08.74


23.

НАОП 1.4.74-1.11-73

Правила техніки безпеки і виробничої санітарії при газо­електричному різанні

Затверджено ЦК профспілки робіт­ників суднобудування

1973

24.

ДСТУ 1895-92

Зчіпки гнучкі і жорсткі для буксиру­вання автомобілів

Затверджено наказом Держстандарту Украї­ни від 25.02.92 № 10



1

2

3

4

25.

РСТ 1804-87

Колодки упорні авто­мобільні. Технічні умови

Затверджено постано­вою Держплану УРСР від 27.08.87 № 50

26.

РСТ 1960-89

Оформлення зовніш­нє інформаційне рухомого складу автомобільного транс­порту УРСР. Знаки відмітні та інфор­маційні

Затверджено постано­вою Держплану УРСР від 30.10.89 № 30

27.

ГОСТ 12.1.003-83

ССБТ. Шум. Обшие требования безопасности

Затверджено постано­вою

Держстандарту СРСР

від 06.06.83 № 2473

28.

ГОСТ 12.1.005-88

ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны

Затверджено постано­вою

Держстандарту СРСР

від 29.09.88 № 3388

29.

ГОСТ 12.1.012-90

ССБТ. Вибрационная безопасность.

Общие требования

Затверджено постано­вою

Держстандарту СРСР

від 13.07.90 № 2190

30.

ГОСТ 12.2.003-91

ССБТ. Оборудование производственное.

Общие требования бе­зопасности

Затверджено постано­вою

Держстандарту СРСР

від 06.06.91 № 807

31.

ГОСТ 12.2.013.0-91

ССБТ. Машины ручные электрические. Общие требования безопасности и методы испытаний

Затверджено постано­вою

Держстандарту СРСР

від 30.09.91 № 1563

32.

ГОСТ 12.2.022-80

ССБТ. Конвейеры. Общие требования безопасности

Затверджено постано­вою

Держстандарту СРСР

від 05.09.80 № 4576

33.

ГОСТ 12.3.009-76

ССБТ. Работы погрузочно-разгрузочные. Общие требования безопасности

Затверджено постано­вою

Держстандарту СРСР

від 23.03.76 № 670

34.

ГОСТ 12.3.020-80

ССБТ. Процессы перемещения грузов на предприятиях. Общие требования безопасности

Затверджено постано­вою

Держстандарту СРСР

від 29.04.80 № 1973

35.

ГОСТ 12.4.026-76

Цвета сигнальные и знаки безопасности

Затверджено постано­вою

Держстандарту СРСР

від 24.05.76 № 1267

36.

ГОСТ 19822-88

Тара производственная.

Технические условия

Затверджено постано­вою

Держстандарту СРСР

від 25.03.88 № 746

37.

ГОСТ 19433-88

Грузы опасные. Классификация и маркировка

Затверджено постано­вою

Держстандарту СРСР

від 19.08.88 № 2957

38.

ВСН 01-89

Ведомственные строительные нормы. Предприятия по обслуживанию автомобилей

Затверджено Мінтрансом

РРФСР 17.01.90

39.

ОНТП 01-91

Общесоюзные нормы технологического проектирования предприятий автомобильного транспорта

Затверджено протоко­лом концерна “Росавтотранс”

від 07.08.91 № 3

40.

СНиП II-4-79

Естественное и искусственное освещение

Затверджено постано­вою Держбуду СРСР від 27.06.79 № 100

41.

СНиП 2.04.01-85

Внутренний водопровод и канализация зданий

Затверджено постано­вою Держбуду СРСР від 04.10.85 № 169

42.

СНиП 2.04.05-91

Отопление, вентиляция, кондиционирование

Затверджено постано­вою Держбуду СРСР від 28.11.91

43.

СНиП 2.09.04-87

Административные и бытовые здания

Затверджено постано­вою Держбуду СРСР від 30.12.87 № 313

44.


Методичні рекомен­дації для проведення атестації робочих місць за умовами праці

Затверджено постано­вою Мінпраці та Мінохорони здоров’я від 01.09.92 № 41



1

2

3

4

45.


Правила будови елек­троустановок (видан­ня 6-е, перероблене і доповнене)

Затверджено Міненерго СРСР

46.


Правила технічної експлуатації стаціо­нарних, контейнер­них і пересувних автозаправних стан­цій

Затверджено Держкомнафтопродуктом СРСР 27.03.86

47.


Правила перевезення вантажів автомобіль­ним транспортом в УРСР

Затверджено Мінавтотрансом УРСР 1971

48.


Правила перевезення небезпечних вантажів автомобільним транс­портом в УРСР

Затверджено Мінавтотрансом УРСР 02.02.70

49.


Інструкція по забез­печенню безпеки перевезення небезпеч­них вантажів автомо­більним транспортом

Затверджено наказом МВС СРСР від 23.09.85 № 181

50.


Перелік категорій приміщень і споруд автотранспортних і авторемонтних під­приємств по вибухопожежній та пожеж­ній небезпеці і класів вибухонебезпечних та пожежонебезпечних зон по правилам будо­ви електроустановок

Затверджено Мінавтотрансом РРФСР 20.03.89

51.


Правила дорожнього руху України


Затверджено постано­вою Кабінету Міні­стрів України від 31.12.93 № 1094

52.


Типові галузеві нор­ми безплатної видачі спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захи­сту робітникам і службовцям

Затверджено постано­вою Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС від 20.02.80 № 43/П-2

53.


Положення про про­філактичне обслуго­вування і ремонт рухомого складу автомобільного транспорту

Затверджено Мінтрансом України 06.04.94

54.


Правила технічної експлуатації рухомо­го складу автомобіль­ного транспорту

Затверджено Мінав­тотрансом РРФСР 09.12.70

55.


Санітарні правила з гігієни праці водіїв автомобілів

Затверджено Мінохорони здоров’я СРСР 05.05.88

3. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ


3.1. Дані Правила встановлюють вимоги безпеки при зберіганні, профілактичному обслуговуванні, ре­монті та експлуатації транспортних засобів.

3.2. При виконанні робіт, які не є специфічними для підприємства, треба керуватися міжгалузевими правилами, нормами, стандартами та іншими норма­тивними актами з охорони праці.

3.3. У разі зміни або перегляду правил та інших нормативних актів з охорони праці, вимоги яких поширюються на підприємства, треба керуватися за­ново затвердженими нормативними актами.

3.4. У разі відсутності в нормативних актах про охорону праці вимог, які необхідно виконувати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на певних роботах, власник (керівник підприємства) зобов’язаний вжити погоджених з органами держав­ного нагляду за охороною праці заходів, що забезпе­чать безпеку працівників.

3.5. На основі цих Правил, типових інструкцій та інших нормативних актів з охорони праці влас­ник підприємства зобов’язаний розробити і затверди­ти інструкції з охорони праці за професіями та на окремі види робіт з урахуванням фактичних умов про­ведення робіт, прийнятої організації і технології, на­явності устаткування, оснастки, інструменту, засобів захисту та рівня підготовки виконавців.

3.6. Керівникам усіх рангів забороняється давати вказівки працівникам про проведення робіт, що су­перечать чинним нормативним актам з охорони праці.

3.7. Кожний працівник повинен співробітничати з власником підприємства у справі організації без­печних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильні заходи щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоро­в’ю або людям, які його оточують, негайно повідом­ляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.

3.8. Цими Правилами повинні бути забезпечені власник підприємства, керівники служб та структур­них підрозділів, інші посадові особи та безпосередні керівники робіт.

3.9. Працівники підприємств зобов’язані знати і виконувати вимоги цих Правил, інструкцій з охорони праці, правила поводження з транспортними засоба­ми, машинами, механізмами, устаткуванням та інши­ми засобами виробництва, користуватися засобами ко­лективного та індивідуального захисту, додержувати­ся зобов’язань щодо охорони праці, передбачених ко­лективним договором (угодою) та правилами внутріш­нього трудового розпорядку підприємства.

3.10. Особи, винні у порушенні цих Правил, не­суть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну або кримінальну відповідальність згідно з чинним зако­нодавством.

4. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ 3 ОХОРОНИ ПРАЦІ


4.1. Загальне керівництво роботою з охорони праці згідно Закону України “Про охорону праці” (розділ 2, п. 1 цих Правил) в цілому на підприємстві покла­дається на його власника (керівника).

4.2. Для організації роботи, спрямованої на запо­бігання нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах з кількістю працюючих 50 чоловік і більше, повинна бути створена служба охо­рони праці.

На підприємствах з кількістю працюючих мен­ше 50 чоловік функції цієї служби можуть виконува­ти особи з відповідною професійною підготовкою за сумісництвом.

4.3. На підприємствах загальна чисельність фа­хівців служби охорони праці встановлюється в за­лежності від загального числа працюючих, небезпечності та шкідливості виробничих процесів, кількості окремо розташованих від основної бази автоколон.

Рекомендується при чисельності працюючих від 50 до 500 чоловік до служби охорони праці включати одного фахівця, від 501 до 1000 – двох фахівців, більше 1000 чоловік – трьох фахівців.

При наявності двох і більше окремо розташованих від основної бази автоколон, виробництв до служби охорони праці підприємства доцільно включати додатково ще одного фахівця.

4.4. Служба охорони праці підприємства підпо­ряд­ковується безпосередньо його керівникові і при­рів­нюється до основних виробничо-технічних служб.

Ліквідація служби охорони праці допускається лише у разі ліквідації підприємства.

4.5. Робота служби охорони праці здійснюється у відповідності з положенням про службу охорони праці підприємства, розробленим на основі Типового поло­ження (розділ 2, п. 12 цих Правил) з урахуванням специфіки виробництва і затвердженим власником.

4.6. Управління охороною праці на підприємстві здійснюється у відповідності з Системою управління охороною праці.

4.7. В положеннях про структурні підрозділи (слу­жби, відділи тощо) підприємства та в посадових ін­струкціях працівників повинні бути визначені конкретні обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій з питань охорони праці.

4.8. На підприємствах при кількості працюючих 50 чоловік і більше з метою залучення представників власника і трудового колективу до співробітництва в галузі управління охороною праці, узгодженого ви­рішення питань, що виникають у цій сфері, ство­рюється комісія з питань охорони праці, діяльність якої здійснюється згідно з Типовим положенням (роз­діл 2, п. 10 цих Правил).

4.9. Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи повинні проходити навчання (інструк­таж) з питань охорони праці згідно з Типовим поло­женням про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці (розділ 2, п.11 цих Правил).

4.10. Працівники, зайняті на роботах з підвище­ною небезпекою, що обумовлюються даними Прави­лами і наведені в додатку 1, та інших роботах, передбачених Переліком робіт з підвищеною небезпе­кою (розділ 2, п. 14 цих Правил), повинні проходи­ти попереднє спеціальне навчання і один раз на рік перевірку знань відповідних нормативних актів про охорону праці.

4.11. Для виконання робіт з підвищеною небезпе­кою власник наказом по підприємству встановлює відповідальних керівників за безпечне їх проведення.

4.12. На роботи з підвищеною небезпекою повинні бути розроблені і вивішені на робочих місцях техно­логічні карти та забезпечено їх виконання.

4.13. Працівники перед виконанням небезпечних робіт, на які обов’язково оформляється наряд-допуск, повинні пройти цільовий інструктаж з охорони праці.

Перелік таких робіт приведений в додатку 2, а форма наряд-допуску – в додатку 3.

Наряд-допуск видається на період, який необхід­ний для виконання даного обсягу робіт. При перерві в роботі більше як на добу, наряд-допуск анулюється.

Оформлення наряд-допусків на виконання робіт в електроустановках, газонебезпечних робіт та інших провадиться згідно з вимогами відповідних норматив­них актів на проведення цих робіт.

4.14. Посадові особи згідно з Переліком посад посадових осіб, які зобов’язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці (розділ 2, п. 13 цих Правил), до початку виконання своїх обов’язків і періодично один раз на три роки прохо­дять в установленому порядку навчання, а також перевірку знань з охорони праці в органах галузево­го або регіонального управління охороною праці.

4.15. Допуск до роботи осіб, які не пройшли Вивчання, інструктаж, стажування і перевірку знань з охорони праці, забороняється.

4.16. Для проведення навчання (інструктажу), надання методичної допомоги працівникам з питань охорони праці, а також пропаганди безпечних методів праці на кожному підприємстві з кількістю працюю­чих 100 і більше чоловік повинні бути створені ка­бінети охорони праці.

На підприємствах з меншою кількістю працюю­чих, а також в окремо розташованих автоколонах та виробництвах створюються кутки з охорони праці.

4.17. На підприємстві повинно бути забезпечене проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників.

Порядок проведення медичних оглядів здійснюється згідно з Положенням про медичний огляд працівників певних категорій (розділ 2, п.15 цих Правил).

4.18. При укладенні трудового договору громадя­нин має бути поінформований власником під розпис­ку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунено, можливі наслідки їх впливу на здоров’я, про його права на пільги і компенсації за роботу за таких умов відповідно до законодавства і колективного договору.

4.19. На робочих місцях працюючих повинна здійснюватися атестація умов праці у відповідності з Порядком проведення атестації робочих місць за умо­вами праці та Методичними рекомендаціями для про­ведення атестації робочих місць за умовами праці (розділ 2, пп. 18, 44 цих Правил).

Атестації підлягають робочі місця, на яких тех­нологічний процес, обладнання і матеріали можуть бути потенційними джерелами шкідливих і небезпеч­них факторів.

4.20. На підприємстві повинні розроблятися і здійснюватися комплексні заходи по забезпеченню досягнення установлених нормативів з охорони праці.

Основою для розробки таких заходів є атестація умов праці на робочих місцях та аналіз рівня охоро­ни праці на підприємстві.

4.21. Фінансування комплексних заходів здій­снюється переважно з фонду охорони праці, який ство­рюється згідно з Положенням про державний, галу­зеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охо­рони праці підприємств (розділ 2, п. 9 цих Правил).

4.22. На підприємстві повинно бути організовано безкоштовне забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям та іншими засобами індивідуального захисту у відповідності з Типовими галузевими нор­мами (розділ 2, п.52 цих Правил) або іншими відом­чими нормативними актами.

4.23. Забороняється допуск осіб віком до вісімнад­цяти років та жінок до робіт, що наведені у додат­ках 4 і 5, та інших робіт, передбачених Переліками важких робіт і робіт з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх та жінок (розділ 2, пп. 16, 17 цих Правил).

4.24. На підприємстві повинен бути встановлений час, необхідний для приведення в порядок засобів виробництва, індивідуального захисту, а також осо­бистої гігієни.

4.25. Розслідування нещасних випадків, профе­сійних захворювань, аварій, що сталися на вироб­ництві, повинно проводитися згідно з Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професій­них захворювань і аварій на підприємствах в уста­новах і організаціях (розділ 2, п. 8 цих Правил).

Про кожний нещасний випадок потерпілий, оче­видець або працівник, який його виявив, повинні доповісти безпосередньому керівникові (начальнику колони, майстру, бригадиру) або іншому керівникові.

4.26. Підприємства повинні інформувати праців­ників про стан охорони праці, причини аварій, не­щасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усунення та забезпечення умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.


5. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ДО ТЕРИТОРІЇ, ВИРОБНИЧИХ

І ДОПОМІЖНИХ ПРИМІЩЕНЬ, СПОРУД

5.1. Загальні вимоги


5.1.1. Територія, виробничі і допоміжні приміщен­ня, площадки і приміщення для зберігання авто­мобілів, споруди повинні відповідати відомчим буді­вельним нормам проектування підприємств по обслу­говуванню автомобілів ВСН 01-89, нормам техноло­гічного проектування підприємств автомобільного транс­порту ОНТП 01-91 (розділ 2, пп. 38, 39 цих Пра­вил), чинним будівельним, санітарним та протипожеж­ним нормам і правилам, а також цим Правилам.

5.1.2. Розташування виробничих та допоміжних будівель, споруд повинно відповідати технологічному процесу обслуговування та ремонту транспортних засобів.

5.1.3. Виробничі і допоміжні приміщення та спо­руди необхідно використовувати тільки за своїм при­зна­ченням, яке передбачене проектом. Використання їх не за прямим призначенням дозволяється у ви­няткових випадках за погодженням з територіальни­ми органами державного нагляду.

5.1.4. На всі будівлі і споруди повинна бути до­кументація (паспорти, акти, технічні журнали, про­екти тощо).

5.1.5. Автомобілі в залежності від габаритних розмірів підрозділяються на чотири категорії згідно з табл. 5.1.


Таблиця 5.1


Категорія
транспортного засобу

Розміри автомобіля, м

Довжина

Ширина

I категорія

До 6,0 включно

До 2,1 включно

II категорія

Понад 6,0 до 8,0

Понад 2,1 до 2,5

III категорія

8,0 до 12,0

2,5 до 2,8

IV категорія

12,0

2,8


Примітки:

1. Для автомобілів і автобусів з розмірами довжини та ширини, що відрізняються від розмірів, які наведені в таблиці, категорія визначається найбільшим розміром.

2. Категорія автопоїздів визначається габаритними роз­мірами автомобілів-тягачів.

3. Зчленовані автобуси відносяться до III категорії.


5.1.6. Приміщення для профілактичного обслуго­вування, діагностування, ремонту і зберігання авто­мобілів, що працюють на газі, повинні відповідати категоріям, класам і групам, які встановлюються згідно з Переліком категорій приміщень і споруд авто­тран­спортних і авторемонтних підприємств по вибухопожежній та пожежній небезпеці і класів вибухо­не­безпечних та пожежонебезпечних зон по правилам будови електроустановок (розділ 2, п. 50 цих Пра­вил). При цьому у разі повного випуску газу із однієї секції, яка включає максимальну кількість балонів найбільшої ємності одного автомобіля (аварійна си­туація), концентрація газу в приміщенні не повинна перевищувати 2,267 г/м3 вільного об’єму приміщен­ня для стиснутого природного газу і 2,713 г/м3 – для зрідженого нафтового газу.

Якщо розрахункова кількість газу, який надхо­дить, перевищує вказані величини, то приміщення не­обхідно додатково обладнати:

системою автоматичного контролю повітряного середовища, яка зблокована з світловою і звуковою сигналізацією;

системою аварійної вентиляції і аварійного ос­вітлення у вибухозахисному виконанні.

5.1.7. На площадках і в приміщеннях зберіган­ня, обслуговування і ремонту, діагностики і регулю­вальних робіт автомобілів з двигунами, що працю­ють на зрідженому нафтовому газі, забороняється улаштування підземних споруд, підвалів, калорифер­них камер для відкритих стоянок автомобілів, приямків, оглядових канав, тунелів, колодязів (за ви­нятком приямків на дільницях миття автомобілів).

5.1.8. Автомобілі та агрегати, що підлягають списанню або ремонту, при зберіганні їх поза при­мі­щеннями повинні розміщуватись на окремих рівних площадках з твердим покриттям. Для попередження падіння агрегатів, самовільного руху автомобілів і падіння вивішених їх частин необхідно встановлюва­ти спеціальні підставки, упори.

5.1.9. У виробничих приміщеннях і на території зберігання деталей, вузлів, агрегатів і різного металу повинно бути організовано в окремих місцях на сте­лажах.

5.1.10. Виробничі відходи, сміття, непридатні деталі, вузли і агрегати повинні своєчасно прибира­тися і накопичуватися на спеціально відведених пло­щадках.

5.1.11. Відстань від площадок, призначених для зберігання і очікування ремонту транспортних засобів, до будівель і споруд приймається відповідно до вимог ВСН 01-89.

5.1.12. Небезпечні зони і дільниці на території і у виробничих приміщеннях, перебування та виконан­ня робіт на яких пов’язано з небезпекою для працю­ючих, повинні позначатися кольорами сигнальними і знаками безпеки, дорожніми знаками згідно з ГОСТ 12.4.026-76, Правилами дорожнього руху України (розділ 2, пп. 35, 51 цих Правил) та чинними галу­зевими нормативними документами.

5.1.13. Підлога в приміщеннях будь-якого при­значення повинна бути рівна з твердим покриттям, непроникна для ґрунтових вод, без виступів і вибоїн.

Матеріали, що застосовуються для покриття підло­ги, повинні мати гладку та неслизьку поверхню, зручну для очищення, задовольняти експлуатаційним вимогам даного приміщення.

5.1.14. Ззовні при вході у виробничі і допоміжні приміщення повинні встановлюватися металеві решіт­ки або інші пристрої для очищення взуття від бруду.

5.1.15. На території і у виробничих приміщеннях підприємств забороняється:

палити поза межами спеціально відведених для цього місць;

користуватися відкритим полум’ям в непередба­чених для цього місцях без прийняття відповідних протипожежних заходів;

завалювати запасні ворота як зсередини, так і ззовні, підхід та під’їзд до них завжди повинен бути вільним;

безладно розміщувати і зберігати (привалюва­ти, упирати) матеріали, агрегати, запчастини тощо до елементів будинків, споруд, устаткування і ого­родження.

5.2. Територія


5.2.1. Територія підприємства повинна бути ого­родженою і упорядкованою, освітлюватися в нічний час, постійно утримуватися в чистоті і порядку.

5.2.2. В огородженні території підприємства, де передбачено 10 і більше постів профілактичного об­слуговування та ремонту або зберігання 50 і більше автомобілів, необхідно передбачати не менше двох воріт для в’їзду (виїзду).

5.2.3. Територія підприємства повинна бути об­ладнана водовідводами і водостоками. Люки водо­стоків та інших підземних споруд повинні знаходи­тися в закритому положенні.

5.2.4. При виконанні ремонтних, земляних та інших робіт на території підприємства відкриті люки, траншеї і ями повинні бути огороджені. В місцях переходу через траншеї встановлюються перехідні містки шириною не менше 1,0 м з перилами висотою 0,9 м.

5.2.5. На території підприємства повинні бути проїзди для руху автомобілів і пішохідні доріжки, що мають тверде покриття. Влітку їх необхідно очи­щати від бруду, а взимку – від снігу і льоду.

5.2.6. Ширина проїздів на території підприємства повинна бути не менше 6 м при двосторонньому русі і не менше З м – при односторонньому.

Ширина пішохідної доріжки повинна бути не мен­ше 1 м.

Для проходження працюючих на територію під­при­ємства повинна бути влаштована прохідна.

Проходження працюючих через ворота забороняється.

5.2.7. В місцях перехрещення під’їзних шляхів канавами, траншеями, залізничними коліями тощо повинні встановлюватися настили або мости для пе­реїздів.

5.2.8. Для стоянки власного транспорту слід пе­редбачати місце на окремих площадках поза межами території підприємства. Рух особистого транспорту по території підприємства забороняється.

5.3. Приміщення і площадки для зберігання автомобілів


5.3.1. Приміщення для зберігання автомобілів не повинні безпосередньо з’єднуватися з іншими вироб­ничими і допоміжними приміщеннями, де постійно знаходяться люди. При необхідності таке сполучен­ня повинно здійснюватися через тамбур-шлюз.

5.3.2. Приміщення для зберігання автомобілів повинні мати безпосередній виїзд через ворота, які відкриваються назовні.

Підлога в приміщеннях для зберігання автомобілів повинна мати ухил не менше 1% в бік трапів і лотків.

5.3.3. Приміщення і відкриті площадки для збе­рігання транспортних засобів вздовж стін і огород­ження території, де установлюються автомобілі, по­винні мати колісовідбійні пристрої.

Висота колісовідбійних пристроїв повинна скла­дати для автомобілів:

І категорії – 0,12 м;

II і III категорії – 0,3 м;

IV категорії – 0,4 м.

Відстань від стіни до краю колісовідбійного при­строю повинна бути не менше:

а) при установленні автомобілів паралельно до стіни:

І категорії – 0,4 м;

II категорії – 0,5 м;

III і IV категорії – 0,7 м;

б) при установленні автомобілів перпендикулярно до стіни:

для всіх категорій – на 0,5 м більше заднього або переднього звісу автомобілів в залежності від схе­ми їх розстановки.

5.3.4. Площадки для зберігання транспортних засобів повинні мати тверде, рівне покриття і ухили в поздовжньому напрямку осі автомобіля не більше 1% і поперечному – не більше 4%.

5.3.5. Площадки і підлога в приміщеннях для зберігання автомобілів повинні мати розмітку, яка виконана незмивною фарбою або іншим способом і визначає місця установлення автомобілів і проїздів. При нанесенні розмітки слід враховувати, що відстань між двома автомобілями, які стоять паралельно, повинна бути достатньою для вільного відчинення дверей кабіни.

5.3.6. Площадки для зберігання автомобілів, що перевозять отруйні та інфіковані речовини, фекальні рідини і сміття, повинні розташовуватися на відстані не менше 10 м одна від одної і від площадок для зберігання інших автомобілів.

5.3.7. Площадки для зберігання автомобілів, що перевозять пально-мастильні матеріали, повинні роз­ташовуватися на відстані не менше 12 м одна від одної і від площадок для зберігання інших авто­мобілів.

5.3.8. Для полегшення запуску двигуна в холод­ний період року (при температурі повітря нижче
– 15 °С) площадки для відкритого зберігання авто­мобілів повинні бути обладнані засобами для їх підігрівання.

Обладнання, яке полегшує запуск двигуна в хо­лодний період року, повинно забезпечувати безпеку обслуговуючого персоналу і водіїв.

5.3.9. При обладнанні засобами підігрівання пло­щадок для зберігання автомобілів, що працюють на стиснутому природному і зрідженому нафтовому газі, конструкція підігріваючих пристроїв повинна виклю­чати можливість нагрівання газових балонів.

5.3.10. Для зберігання електронавантажувачів повинно бути передбачене спеціальне приміщення. Зберігання їх у виробничих та допоміжних приміщен­нях допускається, як виняток, на спеціально відве­дених місцях і при умові, що електронавантажувачі не будуть захаращувати проїзди.

5.4. Приміщення для профілактичного обслуговування

і ремонту транспортних засобів


5.4.1. Приміщення для профілактичного обслуго­вування та ремонту транспортних засобів повинні забезпечувати безпечне виконання усіх технологічних операцій.

5.4.2. Повітря робочої зони, шум, вібрація, ос­віт­лення тощо на робочих місцях виробничих при­міщень повинні відповідати вимогам діючих норма­тивних актів.

5.4.3. При розміщенні в загальному виробничому приміщенні дільниць (робочих місць), на яких згідно з технологічним процесом виділяються шкідливі ре­човини (гази, пил, аерозолі тощо), тепло, створюєть­ся шум, вони повинні розташовуватися в окремих приміщеннях, ізольованих від інших стінами до стелі.

5.4.4. Висота виробничих приміщень постів профілактичного обслуговування та ремонту автомобілів повинна бути такою, щоб відстань від верху автомо­біля, що знаходиться на підйомнику, або від верху піднятого кузова автомобіля-самоскида, який стоїть на підлозі, до низу конструкцій покриття або пере­криття, або до низу частин вантажопідіймального обладнання, що виступають, була не менше 0,2 м. Найменша висота цих приміщень повинна бути не менш 3,0 м.

5.4.5. Підлога у виробничих приміщеннях повин­на задовольняти вимоги п. 5.1.13 цих Правил.

5.4.6. В приміщеннях фарбувальних, фарбоприготувальних і акумуляторних дільниць, виконання протикорозійних робіт та ремонту паливної апарату­ри, а також ацетиленових генераторів підлога повин­на бути виконана з матеріалів, які не дають іскри при ударі по них.

5.4.7. Для регулювання приладів газової системи живлення безпосередньо на автомобілі виділяється окреме від інших приміщення.

5.4.8. Дільниці, пости, площадки мийки авто­мобілів повинні мати ухил не менше 2% в бік приймальних колодязів і лотків, розташування яких вик­лючає попадання стічної води (від миття автомобілів) на територію (в приміщення) підприємства.

5.4.9. Пости миття автомобілів відокремлюються від інших приміщень (постів) глухими стінками з пароізоляцією і водотривким покриттям.

5.4.10. Міжповерхові отвори у виробничих при­міщеннях повинні бути огороджені. Висота перил повинна бути не менше 0,9 м при одному проміжно­му горизонтальному елементі, низ перил повинен мати бортову обшивку висотою від полу не менше 0,1 м.

5.4.11. Входи у приміщення виконання акумуля­торних робіт і ремонту паливної апаратури необхідно відокремлювати від інших суміжних приміщень, ко­ридорів і сходових клітей тамбур-шлюзами. Двері цих приміщень повинні відчинятися назовні.

5.4.12. Для виконання робіт з кислотними і луж­ними акумуляторами необхідно передбачати окремі приміщення, в кожному з яких повинні бути три поєд­нані між собою відділення, ізольовані від інших виробництв: одне – для ремонту, друге – для заряд­ки, третє – для зберігання кислоти (лугу) і приготу­вання електроліту.

5.4.13. Для виконання фарбувальних робіт слід передбачати два приміщення: одне – для приготуван­ня фарби, друге – для постів фарбування і сушки.

Якщо фарбування здійснюється поза фарбуваль­ними камерами або в камерах з відкритим отвором, то прорізи воріт у фарбувальне приміщення (із су­міжного) повинні бути обладнані тамбур-шлюзом дов­жиною рівною половині ширини воріт, збільшеної на 0,2 м.

5.4.14. Приміщення для установки ацетиленово­го генератора повинно бути одноповерховим, ізольо­ваним від інших, мати знімний дах і безпосередній вихід через двері, які відкриваються назовні.

5.5. Оглядові канави і естакади


5.5.1. Розташування оглядових канав і естакад на території підприємства або в приміщеннях повин­но забезпечувати безпечний заїзд та з’їзд з них транс­портних засобів.

5.5.2. Розміри оглядових канав і естакад визна­чаються у залежності від типу автомобілів, техноло­гічного устаткування, що застосовується.

5.5.3. Довжина робочої зони оглядової канави і естакади повинна бути не менше габаритної довжини транспортних засобів.

Довжина робочої зони тупикової оглядової кана­ви повинна бути такою, щоб транспортний засіб міг повністю установлюватися на канаву, не закриваючи вхідні сходи і запасний вихід.

5.5.4. Ширина оглядової канави і естакади по­винна встановлюватися виходячи із розмірів колії транспортного засобу з урахуванням обладнання зов­нішніх або внутрішніх реборд.

5.5.5. Глибина оглядових канав і висота естакад повинні забезпечувати вільний доступ до деталей, вузлів і агрегатів, розташованих знизу транспортних засобів, і складати:

для легкових автомобілів і автобусів особливо малого класу – 1,3 – 1,5 м;

для вантажних автомобілів і автобусів – 1,1 – 1,2 м;

для великотоннажних (позашляхових) авто­мобілів-самоскидів – 0,5 – 0,7 м.

5.5.6. При паралельному розташуванні тупикових оглядових канав вони з’єднуються траншеями.

Ширина траншеї приймається рівною 1,2 м без розміщення у ній обладнання і 2,0 – 2,2 м – при розміщенні обладнання.

5.5.7. При паралельному розташуванні проїзних огля­дових канав вхід і вихід з них здійснюється через тунель. Дозволяється застосування пересувної драбини з площадкою, яка є одночасно і перехідним містком.

Висота тунелю від підлоги до низу перекриття повинна становити не менше 2 м, а ширина тунелю –не менше 1 м.

5.5.8. Оглядові канави для входу у них і виходу обладнуються сходами шириною не менше 0,7 м в кількості:

для тупикових оглядових канав, об’єднаних траншеями – не менше одних на три канави; для індивідуальних проїзних оглядових канав, об’єдна­них тунелями – не менше одних на чотири канави;

для проїзних оглядових канав поточних ліній –не менше двох на кожну поточну лінію, розташова­них з протилежних сторін (відстань до найближчого виходу повинна бути не більше 25 м);

для тупикових оглядових канав, не об’єднаних траншеями, одними на кожну канаву.

5.5.9. Траншеї і виходи з них та тунелів, сходи і площадки естакад повинні мати огородження мета­левими перилами висотою не менше 0,9 м.

5.5.10. Входи (виходи) оглядових канав, тран­шей і тунелів не повинні розташовуватися під авто­мобілями і на шляхах їх руху.

5.5.11. Вихід (вхід) із однопостової тупикової оглядової канави в приміщення по ступінчастих схо­дах повинен бути з боку, протилежного заїзду авто­мобіля.

5.5.12. При наявності одного виходу канаву до­датково обладнують скобами, закріпленими в її стіні, для запасного виходу.

5.5.13. Для безпечного виходу водія із транспорт­ного засобу і посадки в нього естакади повинні об­ладнуватися площадками шириною, рівною ширині дверей транспортних засобів плюс 0,3 м, але не мен­ше 1,2 м.

Перильне огородження на тупикових естакадах улаштовується з трьох сторін, а на прямоточних – з двох, висотою згідно з п. 5.5.9 цих Правил.

Для підіймання на естакаду і спускання з неї необхідно улаштовувати сходи.

5.5.14. Оглядові канави, траншеї, тунелі, сходи повинні бути захищені від вологи і ґрунтових вод, утримуватися в чистоті, не захаращуватися деталя­ми і різними предметами. На дні (підлозі) канави необхідно укладати міцні дерев’яні решітки (трапи).

5.5.15. Оглядові канави і естакади, за винятком канав обладнаних стрічковими конвеєрами, повинні мати направляючі реборди на всю їх довжину для попередження падіння автомобіля у канаву або з естакади під час його руху.

Висота реборди повинна складати: для автомобілів І категорії не менше 0,1 м, а для автомобілів II і III категорії не менше 0,15 м.

5.5.16. На в’їзній частині оглядової канави слід передбачати розсікач висотою 0,15–0,20 м.

5.5.17. Тупикові оглядові канави повинні бути обладнані стаціонарними колесовідбійними пристроя­ми для коліс автомобіля згідно з п. 5.3.3 цих Пра­вил.

5.5.18. В місцях переходу оглядові канави і тран­шеї повинні мати з’ємні перехідні містки шириною не менше 0,8 м.

Кількість перехідних містків повинна бути на один менше від кількості місць для установлення на ка­наві автомобілів.


5.6. Контрольно-технічні пункти


5.6.1. Контрольно-технічний пункт (КТП) пови­нен мати:

приміщення для контролера (механіка) техніч­ного стану транспортних засобів;

приміщення (навіс) і оглядові канави або еста­кади для огляду транспортних засобів.

5.6.2. Оглядові канави і естакади повинні бути виконані у відповідності з вимогами підрозділу 5.5 цих Правил.

Вхід в оглядову канаву і вихід з неї повинен бути розташований збоку від проїздів.

5.6.3. Ухил при заїзді та з’їзді з контрольно-тех­нічного пункту не повинен перевищувати 5%.

5.6.4. При в’їзді на контрольно-технічний пункт повинні бути вивішені:

дорожні знаки: “Проїзд без зупинки заборонено”, “Обмеження максимальної швидкості” – 10 км/год;

знак безпеки згідно з ГОСТ 12.4.026-76 – “Вхід (прохід) через ворота КТП заборонено”.

5.6.5. Площадка для перевірки гальм повинна бути рівною з твердим покриттям, без вибоїн і ухилів. Розташування і розміри площадки повинні виключа­ти наїзд автотранспорту на людей, будівлі тощо.

5.7. Паливозаправні пункти, пости випуску і зливу газу


5.7.1. Паливозаправні пункти та пости випуску і зливу газу, що розташовані на території підприєм­ства, повинні відповідати вимогам ВСН 01–89 та інших чинних нормативних документів і забезпечу­вати безпечну заправку автомобілів.

5.7.2. Для розміщення роздавальних колонок не­обхідно передбачати острівці, що мають підвищення над прилеглою проїзною частиною на 0,15–0,20 м.

5.7.3. При наявності на паливозаправному пункті декількох роздавальних колонок вони повинні роз­міщуватися так, щоб забезпечувався безпечний проїзд і заправка автомобілів одночасно на всіх колонках.

5.7.4. Будівництво та розташування наземних резервуарів для зберігання палива на території під­приємства забороняється.

5.7.5. Планування території паливозаправного пункту і розташування водоприймальних улаштувань по­винні виключати попадання стічної води і нафто­про­дуктів за межі його території.

5.7.6. Площадки для пересувних паливозаправних пунктів повинні розташовуватися не ближче 12 м від виробничих будівель і споруд.

5.7.7. На території підприємства, яке експлуатує автомобілі, що працюють на газовому паливі, потрібно передбачати окрему площадку під навісом із негорю­чих матеріалів для поста зливу зрідженого нафтового або випуску стиснутого природного газу в акумулюючі ємності з наступною дегазацією балонів, установ­лених на автомобілі, негорючим (інертним) газом.

5.7.8. При сумісній експлуатації на підприємстві автомобілів, що працюють на зрідженому нафтовому газі і стиснутому природному газі, пости випуску і зливу газу можуть розміщуватися на одній площадці при умові роз’єднання їх глухою негорючою пере­городкою, яка перевищує висоту транспортних засобів не менше ніж на 0,5 м.

5.7.9. Відстань від площадки (поста) зливу зрідже­ного нафтового газу або випуску стиснутого природ­ного газу до виробничих, адміністративних і побуто­вих будівель повинна бути не менше 20 м.

5.8. В’їзди і виїзди


5.8.1. Ворота основного в’їзду на територію під­приємства слід розташовувати на відстані не менше найбільшої довжини автомобілів, що експлуатуються на підприємстві, включаючи автопоїзди, від основно­го проїзду вулиці, дороги.

5.8.2. Ширину в’їзних воріт на територію під­при­ємства необхідно приймати по найбільшій ширині автомобілів, що використовуються, плюс 1,5 м. але не менше 4,5 м.

5.8.3. Стулчасті ворота виробничих приміщень повинні відкриватися назовні, а для в’їзду на тери­торію підприємства і виїзду з неї усередину.

Ворота повинні бути обладнані пристроями, що виключають їх самовільне закриття або відкриття.

5.8.4. Виїзд (в’їзд) автомобілів із цокольних або підвальних поверхів будівлі через перший поверх не допускається (дозволяється тільки через зовнішні ворота).

5.8.5. Підйомні ворота повинні бути обладнані уловлювачами (фіксаторами), які забезпечують утри­мання воріт в піднятому положенні при обриві тросів або несправності механізму підйому і спуску.

5.8.6. При наявності у виробничих приміщеннях профілактичного обслуговування і ремонту транспорт­них засобів конвеєрів, управління зовнішніми воро­тами, через які передбачається виїзд і в’їзд авто­мобілів, повинно бути зблоковано з роботою конвеєрів і управлінням тепловими завісами.

5.8.7. В’їзди у виробничі приміщення не повинні мати порогів і виступів, а в’їзний ухил повинен бути не більше 5%.

6. ОСВІТЛЕННЯ І ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКА

6.1. Природне освітлення


6.1.1. Природне освітлення у виробничих, допо­міжних і побутових приміщеннях повинно відповідати вимогам СНиП II-4-79 (розділ 2, п. 40 цих Правил).

Приміщення для зберігання транспортних засобів, складські приміщення, а також інші приміщення без постійного перебування працюючих можуть бути без природного освітлення.

6.1.2. Коефіцієнт природної освітленості для при­міщень профілактичного обслуговування і ремонту транспортних засобів треба приймати: при боковому освітленні в середньому 1,0; при верхньому або верх­ньому та боковому освітленні в середньому 3,0.

6.1.3. Вікна, розташовані з сонячної сторони, по­винні бути оснащені пристосуваннями, які б забезпе­чували захист від прямих сонячних променів.

Забороняється захаращувати вікна та інші світлові прорізи стелажами, матеріалами, обладнанням.

6.1.4. Світлові прорізи верхніх ліхтарів повинні бути засклені армованим склом. Якщо замість армо­ваного скла застосовується звичайне, то під ліхтаря­ми повинна бути підвішена металева сітка для захи­сту працюючих від можливого випадання скла.

6.1.5. Очищати віконне скло і ліхтарі необхідно залежно від ступеня забруднення, але не менше 2 рази на рік.

6.1.6. Для забезпечення безпеки при очищенні вікон, ліхтарів слід використовувати спеціальні при­строї (драбини-стрем’янки, помости тощо).

6.2. Штучне освітлення


6.2.1. Приміщення і робочі місця повинні забез­печуватися штучним освітленням, достатнім для без­пеки виконання робіт, перебування і переміщення людей, згідно з СНиП ІІ-4-79.

6.2.2. Штучне освітлення у виробничих приміщен­нях і на робочих місцях залежить від характеру робіт, що виконуються, і повинно забезпечувати освітленість згідно з нормами, указаними в табл. 6.2.1.


Таблиця 6.2.1


п/п

Найменування
приміщень, споруд

Площина

нормування освітленості і її висота від

підлоги, м

Розряд зорової роботи

Освітленість, лк

при комбінованому освітленні

при загальному освітленні

1

2

3

4

5

6

1.

Миття транспортних засобів на механічних лініях

В – на авто­мобілі

VIIIa


75


2.

Миття та прибирання тран­спортних засобів, зарядки акумуляторних батарей, кислотна, компресорна

В – на авто­мобілі;

Г – 0,8


VI


150

3.

Оглядові канави, естакади, підйомники

Г низ автомобіля

VI


150

4.

Профілактичного обслу­говування, ремонту та діагностування транс­портних засобів

В – на авто­мобілі


200

5.

Дільниці:





5.1

шиномонтажна, вулка­нізаційна

Г-0,8


200

5.2

ковальсько-ресорна, зварювальна

Г-0,8


200

5.3

фарбувальна, фарбоприготувальна

В-на автомобілі;

Г-0,8

ІVб



200

5.4

ремонту акумуляторів

Г-0,8

200



1

2

3

4

5

6

5.5

оббивальна, деревооброб­на, ремонту таксометрів і радіоапаратури

Г-0,8

IVв

400



5.6

мідницька, кузовна

Г-0,8

ІVб

500


5.7

ремонту паливної апа­ра­ту­ри, електрооблад­нання, агрегатна, мо­торна, ремонту облад­нання (ОГМ)

Г-0,8


ІVа

750


6.

Приміщення для збері­ган­ня транспортних засобів, коридори, про­ходи, переходи

Підлога

VIIІб


50

7.

Відкриті площадки для зберігання автомобілів

Підлога

XII



5

8.

Склади

Підлога

VІIIа


75

9.

Санітарно-побутові при­мі­щення

Підлога

VIIІа


75


Примітки:

1. В табл. 6.2.1 норми освітленості наведені при за­сто­суванні газорозрядних ламп.

2. Освітленість при застосуванні ламп розжарювання необхідно знижувати за шкалою освітленості:

на один ступінь при системі загального освітлення для розрядів I–V і VII, а також при системі комбінованого освітлення, якщо нормована освітленість становить 750 лк і більше;

на два ступені при системі загального освітлення для розрядів VI і VIII.

3. Нормовані значення освітленості в люксах, які відрізняються на один ступінь, слід приймати за шкалою: 0,2; 0,3; 0,5; 1; 2; 3; 5; 7; 10; 20; 30; 50; 75; 100; 150; 200; 300; 400; 500; 600; 750; 1000...

4. Освітленість для системи комбінованого освітлення є сумою освітленості від загального і місцевого освітлення.


6.2.3. Освітленість території підприємства, під’їздів, проїздів транспортних засобів, пішохідних дорі­жок і небезпечних зон повинна бути не менше 2 лк.

6.2.4. Робоче освітлення в приміщеннях мийки, про­філактичного обслуговування та ремонту, діагно­сту­вання транспортних засобів, виконання шиномонтажних робіт повинно бути загальним локалізованим, а в приміщеннях для зберігання транспортних за­собів – загальним рівномірним.

6.2.5. При виконанні в приміщеннях робіт І–V розрядів освітленість проходів, проїздів та інших місць, де роботи не виконуються, повинна бути не менше 75 лк при газорозрядних лампах і не менше 30 лк – при лампах розжарювання.

6.2.6. Освітленість робочих місць, яка створюєть­ся світильниками загального освітлення в системі комбінованого, повинна бути не менше 150 лк при газорозрядних лампах і 50 лк – при лампах розжа­рювання.

6.2.7. Лампи розжарювання і газорозрядні лампи місцевого і загального освітлення повинні мати аба­жури-відбивачі і встановлюватися таким чином, щоб виключити засліплюючу дію світлового потоку. Зас­тосовувати відкриті лампи забороняється.

6.2.8. Конструкція світильників місцевого освіт­лення повинна передбачати можливість змінювати направлення світла на робочу поверхню.

6.2.9. Поряд з робочим освітленням, улаштуван­ня якого є обов’язковим у всіх приміщеннях і на освітлювальних територіях для забезпечення нормаль­ної роботи, проходу людей і руху транспорту, перед­ба­чається аварійне освітлення.

Аварійне освітлення необхідно в тих випадках, коли воно вимагається для подальшої роботи, закінчення ви­робничого циклу і евакуації людей із приміщення при раптовому відключенні робочого освітлення.

6.2.10. Аварійне освітлення для продовження (роботи в приміщеннях, де відключення робочого ос­вітлення недопустиме через можливе виникнення пожежі, вибуху, отруєння або травмування працюючих внаслідок порушення нормального обслуговування ме­ханізмів, повинне забезпечувати освітлюваність ро­бочої поверхні не менше 5% від норми, встановленої для загального робочого освітлення цих приміщень, але не менше 2 лк.

6.2.11. Для евакуації людей аварійне освітлення встановлюється в приміщеннях з числом працюючих 50 і більше осіб у місцях, небезпечних для проходу людей, в основних проходах і на сходах для еваку­ації людей (запасний вихід). Воно повинно забезпе­чувати освітленість підлоги, основних проходів і східців не менше 0,5 лк в приміщеннях і не менше 0,2 лк на відкритих територіях.

6.2.12. Світильники робочого освітлення та сві­тильники аварійного освітлення у виробничих і допо­міжних приміщеннях, на територіях, що освітлюють­ся, повинні живитися від різних незалежних джерел.

6.2.13. Світильники аварійного освітлення повинні автоматично включатися при раптовому відключенні робочого освітлення.

6.2.14. Приміщення для ацетиленового генератора повинне мати зовнішнє електричне освітлення через закриті наглухо фрамуги вікон, спеціально обладнані в стінах ніш, або через ліхтарі спеціального типу.

6.3. Безпека електроустановок


6.3.1. Електроустановки повинні відповідати ви­могам Правил будови електроустановок. Правил тех­нічної експлуатації електроустановок споживачів і Правил техніки безпеки при експлуатації електроус­тановок споживачів (розділ 2, пп. 45, 6 цих Правил) та іншим чинним нормативним актам.

6.3.2. В приміщеннях з підвищеною небезпекою і особливо небезпечних відносно ураження людей елект­рострумом при встановленні світильників напругою 220 В загального освітлення з лампами розжарювання і газорозрядними лампами на висоті менше 2,5 м необхідно застосовувати світильники, конструкція яких виключає доступ до ламп без застосування інструменту. Електропроводка, що підводиться до світильників, повинна бути в металевих трубах, металорукавах або захисних оболонках.

6.3.3. Для живлення світильників місцевого ста­ціонарного освітлення з лампами розжарювання по­винна застосовуватися напруга: в приміщеннях без підвищеної небезпеки – не вище 220 В, а в при­міщеннях з підвищеною небезпекою і особливо небез­печних – не вище 42 В.

6.3.4. Світильники з люмінесцентними лампами на­пругою 127–220 В допускається застосовувати для місцевого освітлення при умові недоступності їх струмопровідних частин для випадкового дотику.

6.3.5. В приміщеннях сирих, особливо сирих, жарких і з хімічно активним середовищем застосу­вання люмінесцентних ламп для місцевого освітлен­ня допускається тільки в арматурі спеціальної кон­струкції.

6.3.6. Електричне управління агрегатами мийної ус­тановки повинно бути низьковольтним (не вище 42 В).

6.3.7. У вибухонебезпечних приміщеннях елект­ро­установки повинні бути у вибухозахисному вико­нанні, а в пожежонебезпечних – мати ступінь захи­сту, відповідний класу пожежної небезпеки.

На електродвигуни, світильники, інші електричні машини, апарати та обладнання, встановлені у ви­бухонебезпечних або пожежонебезпечних зонах, по­винні бути нанесені знаки, що вказують їх ступінь захисту.

6.3.8. Освітлення оглядових канав світильника­ми (з лампами розжарювання або люмінесцентними лампами), живлення яких здійснюється напругою 127–220 В, дозволяється при додержанні наступних умов:

вся проводка повинна бути внутрішньою (схо­ваною), яка має надійну електро- і гідроізоляцію;

освітлювальна арматура і вимикачі повинні мати електро- і гідроізоляцію;

світильники слід закривати склом і огороджу­вати захисною решіткою; металевий корпус світиль­ника слід заземлити.

6.3.9. Для живлення переносних світильників у приміщеннях із підвищеною небезпекою і особливо небезпечних використовують напругу не вище 42 В.

6.3.10. При наявності особливо несприятливих умов, коли небезпека ураження електрострумом по­силюється тіснотою, незручністю, дотиком із зазем­леними поверхнями (робота в котлах, ємностях тощо), для живлення переносних світильників використо­вується напруга не вище 12 В.

6.3.11. Переносні світильники, що застосовують­ся в оглядових канавах, зонах профілактичного об­слу­говування та ремонту транспортних засобів, інших пожежонебезпечних зонах, повинні мати захисний скляний ковпак із захисною металевою сіткою.

6.3.12. Для живлення переносних і пересувних електроприймачів повинні застосовуватися шнури і гнучкі кабелі з мідними жилами, спеціально призна­чені для цієї мети, з урахуванням можливих меха­нічних впливів.

6.3.13. Все електрообладнання (корпуси електрич­них машин, апаратів, світильників, розподільних пристроїв, металеві корпуси пересувних та перенос­них електроприймачів тощо) повинні мати надійне захисне заземлення або занулення.

6.3.14. Вимірювання опору ізоляції, визначення опору заземлюючих пристроїв, перевірка ланцюга між заземлювачами та заземлюючими елементами та інші випробування електроустановок повинні проводитися в обсязі та з періодичністю, які вказані в Правилах технічної експлуатації електроустановок споживачів.

6.3.15. Розподільні пристрої повинні мати чіткі написи, що вказують призначення окремих ланцюгів і панелей.

6.3.16. Струмоведучі частини пускорегулюючих і захисних апаратів повинні бути .захищені від випад­кових дотиків. У спеціальних приміщеннях (елек­тро­ма­шин­них, щитових, станцій керування тощо) до­пускається відкрита (без захисних кожухів) установ­ка апаратів.

6.3.17. Дверці розподільних пристроїв повинні запиратися на ключ.

6.3.18. На приводах комутаційних апаратів по­винні бути чітко вказані положення “включено” та “відключено”.

6.3.19. Плавкі вставки запобіжників повинні бути калібровані із зазначенням на клеймі номінального струму вставки (клеймо ставиться заводом-виготов­лювачем або електротехнічною лабораторією). Засто­сування саморобних некаліброваних плавких вставок забороняється.

6.3.20. Забороняється:

встановлювати або замінювати лампи в світиль­никах, що знаходяться під напругою;

навішувати на електропроводку і інше електро­обладнання будь-які предмети, обгортати електролам­пи папером або тканиною;

улаштовувати у виробничих та інших приміщен­нях тимчасову електропроводку, за винятком випадків ремонту приміщень і реконструкції електромережі. Тимчасова електропроводка повинна монтуватися згідно з діючими правилами і нормами;

включати освітлення і будь-які інші електро­технічні установки за допомогою з’єднання оголених кінців проводів.

7. ОПАЛЕННЯ I ВЕНТИЛЯЦІЯ


7.1. Виробничі, допоміжні і санітарно-побутові приміщення повинні бути обладнані опаленням і загальнообмінною припливно-витяжною вентиляцією відповідно до вимог СНиП 2.04.05-91, ВСН 01-90 і забезпечувати стан повітря робочої зони згідно з ГОСТ 12.1.005-88 (розділ 2, пп. 28, 42 цих Правил).

7.2. Для обігрівання і створення у виробничих приміщеннях нормованих показників мікроклімату (додаток 6) повинно застосовуватися повітряне, па­рове або водне опалення.

7.3. Система опалення, незалежно від виду, по­винна забезпечувати рівномірне нагрівання повітря в приміщеннях, можливість місцевого регулювання і вимикання, зручність в експлуатації, а також доступ при ремонті.

7.4. Опалення виробничих приміщень, в яких на одного працюючого є більше 50 м2 площі підлоги, повинно забезпечувати нормативну температуру по­вітря на постійних робочих місцях.

7.5. Чергове опалення слід передбачувати для під­тримки температури повітря не нижче +5 °С, використовуючи основні опалювальні системи.

7.6. У холодний період року в приміщеннях збе­рігання, профілактичного обслуговування і ремонту транспортних засобів, коли вони не ви­ко­рис­товують­ся в неробочий час, температура повітря повинна бути не нижче +5 С. Відновлення нормованої температу­ри повинно забезпечуватися до початку використан­ня приміщення або до початку роботи.

7.7. Температура припливного повітря, яке по­дається в робочу зону, оглядові канави (в т. ч. кана­ви контрольно-технічного пункту), а також приямки, траншеї і тунелі оглядових канав в холодний період року, повинна бути не нижче +16 °С і не вище +25 °С.

7.8. Зовнішні ворота приміщень зберігання, про­філактичного обслуговування і ремонту транспортних засобів необхідно обладнувати повітряно-тепловими завісами в таких випадках:

при розташуванні постів профілактичного об­слу­говування на відстані 4 м і менше від зовнішніх воріт;

при кількості 5 і більше в’їздів (виїздів) на годину, що припадають на одні ворота в приміщен­нях постів профілактичного обслуговування і ремон­ту транспортних засобів;

при кількості 20 і більше в’їздів (виїздів) на годину, що припадають на одні ворота в приміщен­нях зберігання транспортних засобів.

В окремих районах Автономної Республіки Крим, де середня розрахункова температура зовнішнього повітря вище –15 С, обладнання зовнішніх воріт повітряно-тепловими завісами може не передбачати­ся.

7.9. Відкриття і закриття воріт повинно бути збло­коване з включенням (виключенням) повітряно-теп­лових завіс.

7.10. Вхідні двері виробничих приміщень повинні мати справні механічні пристрої для примусового закриття.

7.11. В усіх приміщеннях для профілактичного обслуговування і ремонту транспортних засобів на видному місці і відстані 5–10 м від воріт або вхідних дверей повинні бути встановлені термометри.

7.12. Експлуатація парових та водогрійних котлів, тепловикористовуючих установок, теплових мереж по­винна здійснюватися у відповідності з вимогами Правил будови і безпечної експлуатації парових і водогрійних котлів. Правил технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж і Правил техніки безпеки при експлуатації тепловико­ри­стовуючих установок і теплових мереж (розділ 2, пп. 4, 7 цих Правил).

7.13. Концентрація шкідливих речовин в повітрі робочої зони виробничих приміщень не повинна пе­ревищувати встановлених норм (додаток 7).

При тривалості роботи в середовищі, яке містить оксид вуглецю, не більше 1 години, гранично допу­стима концентрація оксиду вуглецю може бути підви­щена до 50 мг/м3, при тривалості роботи не більше 30 хв – до 100 мг/м3, при тривалості роботи не більше 15 хв – 200 мг/м3. Повторні роботи в умовах підви­щеного вмісту оксиду вуглецю в повітрі робочої зони можуть проводитися з перервами не менше як на 2 години.

7.14. Для забезпечення потрібних умов повітря­ного середовища приміщення зберігання, профілак­тичного обслуговування та ремонту транспортних засобів, інші виробничі приміщення повинні бути обладнані загальнообмінною припливно-витяжною вентиляцією з механічною спонукою з урахуванням режиму роботи підприємства, марок автомобілів, що експлуатуються, і кіль­кості шкідливих речовин, що виділяються.

7.15. В приміщеннях зберігання автомобілів ви­далення повітря слід передбачати із верхньої і ниж­ньої зон порівну, а подача припливного повітря по­винна здійснюватись зосереджено вздовж про­їздів.

7.16. В приміщеннях профілактичного обслугову­вання та ремонту автомобілів видалення повітря си­стемами загальнообмінної вентиляції слід передбача­ти із верхньої і нижньої зон порівно з урахуванням витяжки із оглядових канав, а подачу припливного повітря – розосереджено в робочу зону і оглядові канави, а також в приямки траншей і тунелі огля­дових канав.

7.17. В приміщеннях для виконання шиномонтажних, зварних, фарбувальних, оббивальних та деревообробних робіт подачу припливного повітря слід передбачати із верхньої зони струменем, направле­ним зверху вниз, а видалення повітря – із нижньої зони.

7.18. Системи витяжної вентиляції в приміщен­нях дільниць фарбування, зарядки акумуляторних батарей, ремонту паливної апаратури не допускаєть­ся об’єднувати між собою і з системами витяжної вентиляції інших приміщень.

7.19. Для вилучення шкідливих викидів безпосе­редньо від місць їх виникнення необхідно в приміщен­нях улаштовувати місцеві відсмоктувачі.

7.20. Дільниці (робочі місця) для безкамерного фарбування транспортних засобів повинні бути об­ладнані пристроями (гідрофільтрами) для уловлювання аерозолів фарби.

7.21. Приміщення для ацетиленового генератора повинно мати механічну припливну вентиляцію у вибухозахисному виконанні і природну витяжну вен­тиляцію.

В приміщеннях для ацетиленового генератора по­тужністю до 20 м3/год газоподібного ацетилену до­пускається улаштування природної припливно-ви­тяжної вентиляції.

7.22. Повітря, яке містить горючий пил або го­рючі відходи, повинно підлягати очищенню до над­ходження його у вентилятори.

7.23. Аварійна вентиляція повинна забезпечувати кратність повітрообміну не нижче загальнообмінної вентиляції.

7.24. Приміщення для зберігання і профілактич­ного обслуговування транспортних засобів, в яких можливе швидке підвищення концентрації шкідли­вих речовин в повітрі, повинно обладнуватися систе­мою автоматичного контролю за станом повітряного середовища.

7.25. Усі вентиляційні установки, за виключен­ням віконних та дахових вентиляторів, повинні роз­та­шовуватися в окремих приміщеннях.

7.26. Забороняється:

працювати у виробничих .приміщеннях, де ви­діляються шкідливі речовини, при несправній або не включеній вентиляції;

рециркуляція повітря у виробничих приміщен­нях, де виділяються пари, гази або може мати місце різке збільшення концентрації шкідливих і вибухо­не­без­печних речовин, газу.

7.27. Перед пуском в експлуатацію заново змон­тованих вентиляційних установок, а також після їх реконструкції і ремонту, вони повинні пройти налад­ку і випробування.

7.28. При зміні технологічних процесів, а також при перестановці виробничого обладнання, що забруднює повітря, вентиляційні установки повинні бути приведені у відповідність з новими умовами.

7.29. Викиди в атмосферу із систем вентиляції слід розміщувати на відстані від приймальних при­строїв для зовнішнього повітря не менше 10 м по горизонталі або 6 м по вертикалі при горизонтальній відстані менше 10 м; при цьому викиди із систем місцевих відсмоктувачів слід розміщувати на висоті не менше 2 м над найвищою точкою покрівлі, для систем аварійної вентиляції – на висоті не менше З м від рівня землі.

7.30. Приймальні пристрої припливної вентиляції повинні розташовуватися на відстані не менше 12 м від воріт з кількістю виїздів і в’їздів більше 10 ав­томобілів на годину.

При кількості виїздів і в’їздів менше 10 авто­мобілів за годину приймальні пристрої припливних вентиляційних систем можуть розташовуватися на відстані не менше 1 м від воріт.

8. ВОДОПОСТАЧАННЯ І КАНАЛІЗАЦІЯ


8.1. Підприємства повинні бути обладнані госпо­дарчо-питним і виробничим водопостачанням, а також фекальною і виробничою каналізацією згідно з СНиП 2.04.01-85 (розділ 2, п. 41 цих Правил) і ВСН 01-89.

8.2. Виробничі дільниці повинні забезпечуватися питною водою. Для постачання питною водою слід передбачати автомати, фонтанчики, закриті бачки з фонтануючими насадками та інші пристрої.

8.3. Улаштування внутрішнього господарчо-пит­ного водопроводу у виробничих і допоміжних при­міщеннях не є обов’язковим при відсутності центра­лізованого джерела водопостачання і при кількості працюючих у зміну не більше 25 чоловік; у цих ви­падках забезпечення працюючих питною водою здій­снюється з урахуванням місцевих умов.

Відстань від робочих місць до джерел питного водопостачання повинна бути у виробничих приміщен­нях не більше 75 м, а на відкритих площадках – не більше 150 м. Температура питної води повинна бути не вище +20 °С і не нижче +8 °С.

8.4. Робітники кузні повинні забезпечуватися газованою підсоленою водою (з вмістом повареної солі до 5 г на 1 л води) із розрахунку 3–5 л води на одного працюючого у зміну.

Забезпечення працюючих газованою підсоленою водою не звільняє адміністрацію підприємства від обов’язків забезпечення робітників прісною водою на загальних підставах.

8.5. Температура води під час ручного миття ав­томобілів при температурі навколишнього повітря нижче 0 °С повинна бути не нижче +20 °С.

8.6. Підприємства, які не мають можливості під­ключення до каналізаційної системи, повинні перед­бачати улаштування (будівництво) зовнішніх убира­лень з вигрібними ямами або ємностями. Вигрібні ями необхідно своєчасно очищати, а вбиральні утримува­ти в належному санітарному стані.

8.7. Стічні води від миття автомобілів, миття підло­ги в приміщеннях для зберігання або обслуговування автомобілів, які містять горючі рідини та завислі ре­човини, перед злиттям в каналізаційну мережу повинні очищатися в місцевих очисних установках.

Після очищення стічних вод від миття автомобілів вміст завислих речовин і нафтопродуктів не повинен перевищувати встановлених норм.

8.8. Видалення осаду із очисних установок про­пускною здатністю більше 1,5 л/с повинно бути механізованим.

8.9. Осади і зібрані нафтопродукти із очисних споруд видаляються в міру їх накопичення.

8.10. Забороняється передбачати систему зворот­ного водопостачання для миття асенізаційних авто­мобілів і тих, що перевозять отруйні та інфіковані речовини.

8.11. Бензо- і маслоуловлювачі повинні мати справ­ні гідрозатвори і природну вентиляцію.

8.12. Для відведення стічних вод на підприєм­ствах, які обслуговують автомобілі, що працюють на зрідженому нафтовому газі, слід передбачати:

гідрозатвори на трубопроводі від мийки авто­мобілів в місцеві очисні споруди;

- колодязі з гідрозатворами перед приєднанням каналізаційної мережі для дощових вод до міської мережі.


9. САНІТАРНО-ПОБУТОВІ ПРИМІЩЕННЯ


9.1. Робітники підприємства згідно з СНиП 2.09.04-87 (розділ 2, п. 43 цих Правил) повинні бути забезпе­чені санітарно-побутовими приміщеннями у залежності від віднесення їх до відповідної групи виробничих про­цесів, вказаних в додатку 8.

9.2. Гардеробні (за виключенням гардеробних для вуличного одягу), душові, умивальні і убиральні по­винні бути окремими для чоловіків і жінок.

9.3. Гардеробні обладнуються вішалками відкри­того типу (гачки) або шафами для зберігання вулич­ного, домашнього і робочого (спеціального) одягу.

Зберігання домашнього і робочого одягу на вішал­ках повинно бути роздільним.

9.4. Кількість місць для зберігання одягу в гар­деробних визначається:

для вуличного – рівною кількості працюючих у двох суміжних змінах;

для домашнього і спецодягу – рівною списочній кіль­кості працюючих на підприємстві.

Для зберігання всього одягу водіїв групи 16, ву­личного і домашнього одягу водіїв груп їв і 3 допус­кається передбачати гардеробні з обслуговуванням і кількістю місць на вішалках (гачках), рівним їх списковій кількості; гардеробні спецодягу із зберіган­ням в шафах для груп їв і 3 повинні розміщуватися сумісно з гардеробними вуличного і домашнього одя­гу.

9.5. Гардеробні для груп виробничих процесів 1в, 2в, 2г і 36 повинні бути окремими для кожної із цих груп.

9.6. При списковому складі працюючих на під­приєм­стві до 50 чоловік допускається улаштування загальних гардеробних для всіх груп виробничих процесів.

9.7. При гардеробних для сушіння спецодягу, спецвзуття повинні бути приміщення, оснащені відповідним обладнанням.

9.8. Шафи для зберігання різних видів одягу можуть закриватися або бути відкритими (тобто не закриті з лицьової сторони) з відділеннями, кожне із яких обладнується поперечником для плічок або гач­ками, місцями для головних уборів, взуття, туалет­них предметів.

9.9. Відділення шаф повинні мати такі розміри:

глибина – 500 мм, висота – 1650 мм, ширина – 250, 330, 400 мм (в залежності від групи виробни­чих процесів).

9.10. В гардеробних повинні передбачатися лавки шириною 300 мм, що встановлюються біля шаф на всю довжину їх рядів.

9.11. Відстань між лицьовими поверхнями шаф, лицевою поверхнею шаф і стіною або перегородкою приймається в залежності від кількості відділень шаф по одній стороні проходу:

до 18 відділень – 1400/1000 мм;

від 18 до 36 відділень – 2000/1400 мм

(в знаменнику – ширина проходу між рядами шаф без лав).

9.12. Кількість кранів в умивальних, сіток в душових слід приймати по чисельності працюючих в зміні, які одночасно закінчують роботу, виходячи з груп виробничих процесів і розрахункової чисельності чоловік на одну душову сітку або кран, наведених у додатку 8.

9.13. Кількість сіток в душових для водіїв ван­тажних автомобілів, кількість кранів в умивальних, унітазів і пісуарів для всіх водіїв і кондукторів слід приймати із розрахунку 50% від найбільшої їх чи­сельності, що повертається на підприємство протя­гом однієї години (згідно із затвердженим на під­приємстві графіком повернення автомобілів).

9.14. В умивальних слід передбачати гачки для рушників і одягу, ємності для рідкого мила або по­лиці для кускового мила. Біля умивальників повин­но завжди бути в достатній кількості мило і сухий чистий рушник або електрорушник.

На підприємстві, де можлива дія на шкіру шкідли­вих речовин, працюючі забезпечуються змиваючими і знешкоджуючими речовинами. Забороняється викори­стовувати для цього пральні порошки.

9.15. Душові обладнуються відкритими кабінами, що огороджуються з трьох боків, а також індивіду­альними змішувачами гарячої і холодної води. Кабі­ни відокремлюються одна від одної перегородками із вологостійких матеріалів висотою від підлоги 1,8 м і які не доходять до підлоги на 0,2 м. Розміри відкри­тих кабін в плані повинні бути не менше 0,9 х 0,9 м.

При душових можуть влаштовуватися приміщен­ня парильних і мікробасейни (сауни).

9.16. Переддушові, що призначені для витирання тіла і переодягання, повинні бути обладнані лавками шириною 0,3 м і довжиною 0,8 м на одну душову сітку. Над лавками повинні бути гачки для одягу та рушників і полиці для туалетних речей. Відстань між рядами лавок повинна бути не менше 1 м.

9.17. Кількість санітарних приладів – підлогових чаш (унітазів) і пісуарів у вбиральнях, розташова­них у виробничих приміщеннях, повинна приймати­ся із розрахунку один санітарний прилад на 18 чо­ловіків і 12 жінок в найбільш чисельній зміні, а в убиральнях, розташованих в адміністративних будів­лях, – із розрахунку один санітарний прилад на 45 чоловіків і 30 жінок. Вхід в убиральню повинен бути через тамбур. При вбиральнях передбачаються уми­вальники із розрахунку один умивальник на 4 уніта­зи і на 4 пісуари, але не менше одного умивальника на кожну вбиральню.

В чоловічих убиральнях дозволяється улаштову­вати замість індивідуальних лоткові пісуари із на­стінним зливом.

9.18. При кількості жінок, що працюють в най­більш чисельну зміну, від 15 і більше повинно бути передбачено приміщення для особистої гігієни жінок з гігієнічним душем (кабіна розмірами в плані 1,8х0,9 м, яка розміщується в жіночій убиральні та має вхід із тамбура убиральні). При великій кількості жінок чис­ло кабін особистої гігієни жінок повинно прийматися із розрахунку 1 кабіна на 75 жінок.

У цих приміщеннях повинні бути передбачені місця для роздягання і умивальник.

9.19. Для прання, хімчистки і ремонту спецодягу і спецвзуття на підприємстві повинні передбачатися пральня і відділення хімчистки з приміщеннями для ремонту одягу і взуття.

Допускається організація однієї пральні або одно­го відділення хімчистки для групи близько розташова­них підприємств, а також організація прання, хімчист­ки і ремонту спецодягу і спецвзуття за угодами з відповідними підприємствами побутового обслугову­вання.

9.20. Прання і хімчистка спецодягу здійснюються підприємством за його рахунок за графіком в строки, встановлені з урахуванням виробничих умов. На цей час працюючим слід видавати змінні комплекти.

9.21. При кількості працюючих в найбільш чи­сельній зміні 200 чоловік і більше слід передбачати їдальню, а при меншій кількості працюючих – їдальню-роздаточну.

При кількості працюючих в найбільш чисельній зміні менше 30 чоловік допускається передбачати кімнати для приймання їжі з розрахунку 1 м2 на кожного відвідувача, але не менше 12 м2, які облад­нуються умивальником, стаціонарним кип’ятильни­ком, плитою для підігрівання їжі, холодильником.

10. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ДО ТЕХНІЧНОГО СТАНУ ТА

ОБЛАДНАННЯ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

10.1. Загальні вимоги


10.1.1. Технічний стан, обладнання та укомплек­тованість автомобілів, причепів, напівпричепів усіх типів, марок, призначень, а також всіх механічних засобів з робочим об’ємом циліндрів більше 50 см3 (надалі – транспортні засоби), що знаходяться в ек­сплуатації, повинні відповідати Правилам технічної експлуатації рухомого складу автомобільного транс­порту, Правилам дорожнього руху України, Санітар­ним правилам з гігієни праці водіїв автомобілів (розділ 2, пп. 54, 51, 55 цих Правил), інструкціям заводів-виготовлювачів, а також цим Правилам.

10.1.2. До робочого місця водія автомобіля став­ляться такі вимоги:

огородження робочого місця водія в салоні лег­кового автомобіля-таксі (захисний екран) та автобу­са, якщо воно передбачено, повинно бути у справно­му стані;

вітрове та бокове скло не повинно мати тріщин та затемнень, не допускається використовувати до­даткові предмети або наносити покриття, що обме­жують оглядовість з місця водія, погіршують про­зорість скла;

бокові стекла повинні плавно пересуватися від руки або склопідйомних механізмів;

на сидінні та спинці сидіння не допускаються провали, рвані місця, виступні пружини та гострі кути; сидіння та спинка повинні мати справне регу­лювання, що забезпечує зручну посадку водія;

ручки біля дверного прорізу, замки усіх дверей кузова або кабіни, а також привід керування двери­ма, сигналізація роботи дверей (відкрито, зачинено), аварійні виходи автобусів та пристрої приведення їх у дію повинні бути справними;

підлога кабіни (салону) автомобіля повинна застилатися килимком, що не має випадкових от­ворів та інших пошкоджень;

рівні звуку і еквівалентні рівні звуку в кабінах вантажних автомобілів не Повинні перевищувати 70 дБА, в салонах легкових автомобілів та автобусів – 60 дБА;

санітарно-технічні засоби (вентиляція, опалю­вання, теплоізоляція, кондиціонування) повинні бути у робочому стані і забезпечувати підтримування в кабіні (салоні) параметрів мікроклімату згідно з вста­новленими нормами (додаток 6);

вміст шкідливих речовин в повітрі робочої зони водія у кабіні (салоні) не повинен перевищувати гранично допустимі концентрації (додаток 7).

10.1.3. Органи керування автомобілем повинні бути із справними ущільнювачами, що перешкоджа­ють проникненню відпрацьованих газів до його ка­біни (салону).

10.1.4. Системи живлення, мащення та охолод­ження повинні бути справними і не мати течі пали­ва, масла, антифризу, води.

10.1.5. У відділеннях, призначених для пасажирів та водія, не повинно бути ніяких пристроїв та еле­ментів паливної системи.

Розміщення елементів паливної системи повинно бути таким, щоб у разі витікання паливо попадало тільки на дорогу і повністю виключало можливість його попадання на елементи вихлопної системи.

10.1.6. Елементи і з’єднання системи випуску відпрацьованих газів повинні знаходитися у справно­му стані.

10.1.7. Вентиляція картера двигуна повинна пра­цювати справно, не допускаючи прориву газів у підкапотний простір.

10.1.8. Стоянкова гальмівна система повинна за­безпечувати нерухомий стан транспортного засобу по­вної маси на шляху з уклоном не менше 16%, а для легкових автомобілів, їх модифікацій для перевезен­ня пасажирів, а також автобусів у спорядженому стані – не менше 23% і для вантажних автомобілів та автопоїздів у спорядженому стані – не менше 31%.

10.1.9. Стоянкова гальмівна система причепа (на­півпричепа) при від’єднанні його від тягача повинна забезпечувати нерухомий його стан на уклоні, зна­чення якого встановлені в п. 10.1.8 для відповідної категорії транспортного засобу, до якої відноситься тягач.

10.1.10. Диски коліс повинні надійно кріпитися на маточинах. Замкові кільця повинні бути справни­ми і правильно встановлені на своїх місцях. Не до­пус­кається наявності тріщин та погнутості дисків коліс.

10.1.11. Технічний стан електрообладнання авто­мобіля повинен забезпечувати пуск двигуна за допо­могою стартера, безперебійне та своєчасне запалюван­ня суміші у циліндрах двигуна, безвідмовну роботу приладів освітлення, сигналізації та електричних контрольних приладів, а також виключати мож­ливість іскроутворення у проводах і затискачах. Усі проводи електрообладнання повинні бути укріплені і мати надійну непошкоджену ізоляцію, що виключає можливість їх обриву, перетирання, зношення або короткого замикання.

Запобіжники системи електрообладнання, що за­стосовуються для заміни спрацьованих, повинні відпо­відати технічним вимогам.

Акумуляторна батарея повинна бути надійно зак­ріплена. Не допускається течі електроліту із моно­блоку акумуляторної батареї.

10.1.12. Кожний автомобіль повинен бути уком­плектований упорними колодками не менше 2 шт., вогнегасником, медичною аптечкою, знаком аварій­ної зупинки (миготливим червоним ліхтарем).

10.1.13. Автобуси та вантажні автомобілі, що призначені для перевезення людей і спеціально об­ладнані для цієї мети, повинні укомплектовуватись додатково другим вогнегасником, при цьому один вогнегасник повинен знаходитися в кабіні водія, дру­гий – у пасажирському салоні автобуса або кузові автомобіля.

10.1.14. При направленні у рейс тривалістю більше 1 доби вантажні автомобілі та автобуси повинні до­датково укомплектовуватися підставками (козелками), лопатою, буксирним пристроєм, запобіжною вилкою (переносним пристроєм) для замкового кільця коле­са, а взимку – додатково ланцюгами протиковзання.

10.1.15. Храповик колінчастого валу повинен мати неспрацьовані прорізи, а пускова рукоятка – пряму шпильку відповідної довжини та міцності. Ручка пускової рукоятки повинна бути гладкою, без зади­рок.

10.1.16. Двері кабін (салонів), капоти повинні бути із справними обмежувачами відкривання і фіксатора­ми відкритого та закритого положення.

10.1.17. Не допускається обладнання салону ав­тобуса додатковими елементами конструкції, що об­межують вільний доступ до аварійних виходів.

Аварійні виходи повинні бути позначені та мати таблички з правилами їх використання.

Забороняється двері основних та аварійного (за­пас­ного) виходів утримувати у непрацездатному стані, заварювати, запирати на замки, болти тощо.

10.1.18. Підніжки, буфери, спеціальні площадки повинні мати незношену рифлену поверхню і бути надійно закріплені у місцях, передбачених конструк­цією транспортного засобу.

10.2. Додаткові вимоги до вантажних автомобілів, причепів, напівпричепів


10.2.1. Вантажні автомобілі з переднім розміщен­ням кабін (кабіни яких підіймаються) повинні мати для їх фіксації справні заскочки на упорах.

10.2.2. Кузов вантажного бортового автомобіля, причепа та напівпричепа не повинен мати поламаних брусів та дощок; технічний стан бортів повинен вик­лючати можливість випадання вантажу під час руху автомобіля.

10.2.3. Борти кузовів повинні вільно відкривати­ся, мати справні петлі та запори.

10.2.4. Для перевезення пасажирів кузов борто­вого вантажного автомобіля повинен бути обладна­ний драбиною або скобами для посадки та висадки, сидіннями на відстані не менше 0,3 м від верхнього краю борту та 0,3–0,5 м від підлоги; задні та поз­довжньо розташовані у бокових бортів сидіння по­винні мати міцні спинки. Бортові запори повинні надійно закріплятися.

10.2.5. Вантажний автомобіль, який використо­вується для постійного перевезення людей, повинен бути обладнаний:

тентом або іншим пристроєм, що захищає лю­дей, яких перевозять, від атмосферного впливу;

освітленням у середині кузова;

рівною підлогою, без наскрізних отворів та щі­лин;

звуковою та світловою сигналізацією, зв’язаною з кабіною;

стаціонарною або знімною драбиною для посад­ки та висадки людей з боку заднього борту;

випускною трубою глушника, яку виведено за габарити кузова на 30–50 мм.

10.2.6. Причепи, напівпричепи і автомобілі, при­значені для перевезення довгомірних вантажів, по­винні обладнуватися справними відкидними стояка­ми та щитами (останні установлюють між кабіною та вантажем), які захищають кабіну водія від по­шкоджень внаслідок можливого зміщення вантажу, що перевозиться, і мати поворотні круги, споряджені пристроями для закріплення цих кругів під час руху автомобіля без вантажу.

10.2.7. Поворотне обладнання причепів та напівпри­чепів (поворотні візки або керовані колеса) повинно мати справні блокувальні пристрої для зручності ма­неврування під час руху автомобіля заднім ходом.

10.2.8. Причепи (крім одновісних та розпусків) повинні мати справні пристрої, що підтримують зчіпну петлю дишля у положенні, яке полегшує зчеплення та розчеплення з тяговим автомобілем.

При зміцненні конструкції дишля у процесі ре­монту повинна бути забезпечена висота його поло­ження, передбачена заводом-виготовлювачем.

10.2.9. Зчіпний пристрій тягача і причепа пови­нен бути справним.

10.2.10. Одновісні причепи (крім розпусків) по­винні мати справні опорні стояки, що забезпечують стійкість причепів у відчепленому стані, та механіз­ми їх підій­мання-опускання.

10.2.11. Всі причепи та напівпричепи, за виклю­ченням одновісних, повинні мати справне стоянкове гальмо, яке забезпечує утримання їх після від’єднання від тягача, а також не менше двох упорних колодок.

10.2.12. Напівпричепи повинні бути обладнані та мати справні опорні пристрої для підтримання їх пе­редньої частини у відчепленому стані та забезпечення зручності зчеплення (розчеплення) напівпричепів.

10.2.13. Замок сідельно-зчепного пристрою пови­нен після зчеплення закриватися автоматично.

10.2.14. Розблокування замка сідельно-зчепного пристрою повинно здійснюватися вручну за допомо­гою рукоятки.

При розчепленні замок повинен залишатися у відкритому положенні.

10.2.15. Автомобілі-самоскиди та причепи-самоскиди повинні мати справні пристрої необхідної міцності, що виключають можливість самочинного опускання піднятого кузова.

На бортах автомобіля-самоскида повинен бути нанесений яскравою незмивною фарбою напис: “Під­нявши кузов, установи упор!”, а для автомобіля-са­москида марки КамАЗ, на якому для фіксації кузова передбачені стопорні пальці, – “Піднявши кузов, ус­танови стопорні пальці!”

Борти, що відкриваються, повинні мати пристрої, які не допускають самочинного їх відкривання і за­без­печують щільне закриття.

10.2.16. Технічний стан і укомплектованість ав­томобілів для перевезення небезпечних вантажів по­винні відповідати вимогам Правил перевезення не­безпечних вантажів автомобільним транспортом в УРСР та Інструкції по забезпеченню безпеки переве­зення небезпечних вантажів автомобільним транспор­том (роз­діл 2, пп. 48, 49 цих Правил).

10.3. Додаткові вимоги до газобалонних автомобілів


10.3.1. Системи та прилади, що пов’язані з конт­ролем та зниженням тиску, відбором та перетворен­ням газового палива, а також з передаванням газу в карбюратор-змішувач, повинні бути у справному стані.

10.3.2. Ущільнювачі органів керування автомо­білів, перегородки, що відокремлюють .двигун від кабіни вантажного автомобіля, салона автобуса або легкового автомобіля, повинні перешкоджати проник­ненню газів на робоче місце водія та в салон.

10.3.3. У легкових автомобілів, що працюють на зрідженому нафтовому газі, заправний пристрій, який з’єднаний з балоном перехідною трубкою, повинен бути ізольований від багажного відділення гумовим ущільнювачем та ущільнювальними шайбами. У ніші заправного люка повинен бути установлений дренажний шланг, виведений під автомобіль через отвір у підлозі багажника і призначений для зливання про­литого під час заправки газу.

10.3.4. Трубки газопроводу високого тиску повинні бути пофарбовані у червоний колір.

10.3.5. Балони для газу, які установлені на ав­томобілі, повинні бути міцно укріплені та герметично приєднані до вихідних газопроводів.

10.3.6. Балони для зрідженого нафтового газу ємністю більше 100 л повинні мати паспорт за фор­мою, установленою для посудин, що працюють під тиском.

10.3.7. Балони, які установлені на автомобілі,. повинні бути пофарбовані у червоний колір і мати нанесені на них паспортні дані відповідно до вимог Правил будови та експлуатації посудин, що працюють під тиском (розділ 2, п. З цих Правил) та напис білою фарбою “Пропан-бутан” або “Метан” і “Вогненебез­печно”.

10.3.8. На кожному автомобілі, що працює на газовому паливі, спереду та ззаду повинен бути на­несений розпізнавальний знак, що являє собою попереджувальний знак згідно з ГОСТ 12.4.026-76. із смисловим значенням “Обережно! Інші небезпе­ки”. Під знаком повинна бути розташована поясню­вальна табличка із написом “ГАЗ”. Зображення, роз­міщення та розміри розпізнавального знака повинні відповідати вимогам РСТ 1960-89 (розділ 2, п. 26 цих Правил).

10.3.9. Порядкові номери балонів заводу-виготов­лювача повинні бути внесені у технічний паспорт автомобіля.

10.3.10. Переобладнання автомобілів для роботи на газовому паливі проводиться у відповідності з технічною документацією заводів-виготовлювачів га­зо­балон­ного обладнання та технічними умовами на переобладнання.

10.4. Додаткові вимоги до спеціалізованих транспортних засобів


10.4.1. Усі спеціалізовані транспортні засоби по­винні відповідати технічній документації на їх виго­товлення та експлуатацію.

10.4.2. Всі драбини, поручні, перехідні містки та робочі площадки на транспортних засобах повинні утримуватися у справному стані. Опорні поверхні указаних елементів повинні бути рифлені.

10.4.3. Робочі площадки, що знаходяться на висоті більше 0,7 м, повинні бути обладнані справним ого­родженням (поруччям).

10.4.4. Кожний панелевіз повинен бути укомп­лек­тований двома козелками для підставки під раму напівпричепа при вантажно-розвантажувальних робо­тах.

10.4.5. Для укріплення вантажів на панелевозах повинні бути справними лебідка, страхувальні лан­цюги з крюками, а також троси з косинцями.

10.4.6. Автоцистерни для перевезення легкозай­мистих та горючих рідин, а також бітуму повинні мати “дихальні” клапани, що забезпечують герме­тичність цистерн у заданих межах.

10.4.7. Зливна арматура автоцистерн повинна виключати можливість підтікання рідин під час транс­портування.

10.4.8. Автоцистерни повинні мати справні при­строї для контролю рівня рідини.

10.4.9. Автоцистерни для перевезення рідин та си­пучих вантажів повинні мати пристрої для заземлення.

10.4.10. Автоцистерни для перевезення сипучих мате­ріалів з пневматичним розвантаженням повинні бути обладнані справними манометрами, які добре видно з пульта керування. Пульти керування повинні мати освітлення.

10.4.11. На повітроводах автоцистерн, що запов­нюються за допомогою вакууму повинні бути справ­ними запобіжний та зворотний клапани.

10.4.12. Кришки завантажувальних люків повинні мати справні швидкодіючі запори, що забезпечують герметичність цистерн.

10.4.13. Автоцистерни, що знаходяться під тис­ком більше 0,7 кг/см2, повинні відповідати вимогам Правил будови і експлуатації посудин, що працюють під тиском.

10.4.14. Внутрішні стінки кузовів автомобілів або напівпричепів-рефрижераторів не повинні мати зади­рок та гострих кромок.

10.4.15. Напівпричепи з кузовом типу “фургон” повинні мати справне освітлення у середині кузова, що забезпечує освітленість не менше 5 лк.

10.4.16. Підйомні механізми, обладнання керу­вання підійманням (опусканням) кузова, бортів тощо на спеціалізованих транспортних засобах повинні бути справними.

Рухомі деталі (шестерні, ланцюги, ремені тощо) повинні мати справне огородження.

10.4.17. Органи керування повинні виключати можливість їх самочинного включення або виключен­ня.

10.4.18. Органи керування, дія на які одночасно або не в установленій черговості може призвести до аварії, повинні взаємно блокуватися.

11. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ДО УСТАТКУВАННЯ, ПРИСТРОЇВ, ІНСТРУМЕНТУ

11.1. Загальні вимоги


11.1.1. Виробниче устаткування, пристрої та ін­струменти повинні протягом усього періоду експлуа­тації відповідати вимогам безпеки згідно з ГОСТ 12.2.003-91 (розділ 2, п. 30 цих Правил), норма­тивно-технічній документації і цим Правилам.

11.1.2. Небезпечні місця на устаткуванні повинні огороджуватися.

11.1.3. Засоби колективного захисту повинні ви­конувати своє призначення безперервно у процесі функціонування устаткування або при виникненні небезпечної ситуації.

Дія засобів колективного захисту не повинна при­пинятися раніше, ніж закінчиться дія відповідного небезпечного або шкідливого виробничого фактора.

11.1.4. Конструкція устаткування і його окремих частин повинна виключати можливість їх падіння, опускання, перекидання та довільного зміщення при усіх передбачених умовах експлуатації і монтажу (демонтажу).

11.1.5. Частини устаткування (у т. ч. трубопро­води гідро- та пневмосистем, запобіжні клапани, кабелі тощо), механічне пошкодження яких може виклика­ти виникнення небезпеки, повинні бути захищені або розташовані так, щоб запобігти їх випадковому по­шкодженню.

11.1.6. Устаткування, що діє за допомогою неелектричної енергії (гідравлічної, пневматичної), повинно бути виконано так, щоб будь-яка небезпека, що викликана цими видами енергії, була ви­ключе­на.

11.1.7. Пристрої для зупинки та пуску устатку­вання повинні розміщуватися так, щоб ними можна було зручно користуватися з робочого місця та виключалась можливість самочинного їх включення і створення небезпечних ситуацій через порушення пра­цюючими послідовності дій на органи керування.

11.1.8. Поверхні пристроїв і елементів виробни­чого устаткування, що можуть служити джерелом небезпеки для працюючих, повинні фарбуватися згідно з ГОСТ 12.4.026-76 та галузевими нормативними документами.

11.1.9. Устаткування у процесі експлуатації не повинно забруднювати виробниче середовище викидами шкідливих речовин у кількості більшій гранично допу­стимих значень, встановлених ГОСТ 12.1.005-88.

11.1.10. Устаткування, яке є джерелом шуму, ультразвуку, вібрації, повинно бути виконано так, щоб воно у передбачених умовах та режимах експ­луатації не перевищувало норм, встановлених ГОСТ 12.1.003-83, ГОСТ 12.1.012-90 (розділ 2, пп. 27, 29 цих Правил).

11.1.11. Усі контрольно-вимірювальні прилади необхідно утримувати у справному стані, періодично перевіряти. Забороняється використовувати прилади з простроченим терміном перевірки.

11.1.12. Вибракування інструменту, пристроїв по­винно проводитися у відповідності з установленим графіком, але не рідше одного разу на 3 місяці.

11.1.13. На несправне устаткування керівник діль­ниці вивішує табличку, на якій указано, що працю­вати на даному устаткуванні не дозволяється. Таке устаткування повинно бути відключеним (обезструмленим, виключений привід тощо).

11.2. Підйомники, домкрати


11.2.1. Кожний підйомник та домкрат повинні мати стопорні чи інші ефективні пристрої для обме­ження ходу.

11.2.2. Гідравлічні та пневматичні підйомники і домкрати повинні мати щільні з’єднання, що виклю­чають витікання рідини або повітря із робочих циліндрів і живильних трубопроводів під час переміщен­ня вантажу.

11.2.3. Гідравлічні та пневматичні підйомники і домкрати повинні забезпечувати повільне та плавне опускання штока під навантаженням.

Зворотні клапани гідравлічних підйомників і дом­кратів повинні забезпечувати припинення миттєвого аварійного опускання вантажу у разі розриву тру­бопроводів, зниження тиску в них (зупинці роботи насосної станції).

11.2.4. Гідравлічні або пневматичні підйомники повинні обладнуватися пристроями, що запобігають падінню автомобіля або вивішених його частин при пошкодженні підйомників або приєднаних до них живильних трубопроводів.

11.2.5. Конструкція підйомників з двома і більше плунжерами або стояками повинна забезпечувати синх­ронне підіймання та опускання автомобіля, незалеж­но від навантаження, що приходиться на кожний плунжер або стояк.

11.2.6. Підйомники з електричним приводом по­винні обладнуватися автоматичними обмежувальни­ми вимикачами на верхній і нижній межах робочого ходу.

11.2.7. Домкрати повинні бути такої конструкції, щоб вивішена частина транспортних засобів:

в будь-якому положенні залишалася на опорі;

не могла бути випадково опущена;

не зісковзувала з опорної поверхні.

11.2.8. Ручні важільно-рейкові домкрати повинні мати справні пристрої, що виключають самочинне опускання вантажу при знятті зусилля з важеля або рукоятки, опоряджуватися стопорами, які виключа­ють вихід гвинта або рейки при знаходженні штока у верхньому крайньому положенні.

11.2.9. Гідравлічні, пневматичні і електричні підйом­ники повинні піддаватися технічному огляду і мати табличку із зазначенням інвентарного номера, дати на­ступних випробувань і допустимої вантажопідйомності.

Технічний огляд проводиться:

а) повний – не рідше одного разу на 3 роки;

б) частковий – не рідше одного разу на 12 місяців. Повний технічний огляд підйомників повинен та­кож проводитися після монтажу (установки), капі­тального ремонту і реконструкції.

11.2.10. При повному технічному огляді підйом­ник повинен піддаватися:

огляду;

статичному випробуванню навантаженням, яке перевищує на 25% його вантажопідйомність, при знаходженні вантажу в крайньому верхньому поло­женні протягом 10 хвилин;

динамічному випробуванню навантаженням, яке на 10% перевищує вантажопідйомність підйомника, шляхом підіймання і опускання його 3 рази.

При частковому технічному огляді повинен про­водитися тільки огляд підйомника.

11.2.11. Випробування домкратів (1 раз на рік) по­винно проводитися статичним навантаженням біль­ше граничного на 10% (згідно з паспортом) протя­гом 5 хвилин при знаходженні штока у верхньому крайньому положенні,

11.2.12. У гідравлічних домкратах падіння тиску рідини до кінця випробування не повинно бути більше 5% від номінального. Результати випробувань зано­сяться у журнал.

11.2.13. Забороняється використовувати домкра­ти, у яких різьба гвинта чи гайки зношена більш ніж на 20%.

11.3. Конвеєри


11.3.1. Конвеєри у цілому повинні відповідати ви­могам ГОСТ 12.2.022-80 (розділ 2, п. 32 цих Правил).

11.3.2. Рухомі частини конвеєрів (барабани, на­тяжні пристрої, муфти, ролики тощо) повинні бути огороджені у зонах постійних робочих місць, що зв’я­зані з технологічним процесом на конвеєрі, або по всій трасі конвеєра, якщо мають вільний доступ або постійний прохід поблизу конвеєра осіб, які не зв’язані з обслуговуванням конвеєра.

11.3.3. Конвеєри великої протяжності, що засто­совуються при обслуговуванні автомобілів, повинні бути обладнані вимикаючими пристроями для зупин­ки конвеєра при аварійних ситуаціях з будь-якого місця.

11.3.4. На дільницях траси конвеєрів, що знахо­дяться поза зоною видимості оператора з пульта ке­рування, повинна бути встановлена двостороння попереджувальна передпускова звукова або світлова сигналізація, яка вмикається автоматично за 5–10 сек до вмикання привода конвеєра.

Двостороння сигналізація повинна забезпечувати не тільки оповіщення про пуск конвеєра осіб, що знаходяться поза зоною видимості з пульта керуван­ня конвеєром, але і подачу сигналу у відповідь на пульт керування з дільниць траси, які невидимі опе­ратору, про готовність конвеєра до пуску.

11.3.5. Конвеєри з нахиленою стрічкою, що пере­міщують вантаж нагору, повинні мати механічні пристрої, які запобігають реверсуванню приводу, і сповзанню вантажу назад до точки навантаження при відключенні живлення.

11.3.6. Конвеєри малої протяжності (до 10 м) у головній та хвостових частинах повинні бути облад­нані аварійними кнопками для їх зупинки.

11.3.7. Пластинчасті та стрічкові конвеєри, а також рольганги, що розташовані, на висоті більше 1 м, повинні мати борти висотою не менше 1/3 ви­соти вантажу, який переміщується.

Ширина конвеєра повинна бути більше на 200 мм від ширини вантажу, який переміщується.

11.4. Спеціалізоване устаткування, пристрої


11.4.1. Конструкція стендів для перевірки тяго­во-динамічних властивостей та гальмових систем автомобілів повинна виключати можливість само­вільного виїзду транспортних засобів з стенда та обмежувати їх переміщення за його межі у попереч­ному напрямку під час випробувань.

11.4.2. Автоматичні безконвеєрні мийні установ­ки повинні бути оснащені на в’їзді світловою сигна­лі­зацією і кінцевими вимикачами.

11.4.3. В установках для миття деталей, вузлів та агрегатів повинен бути блокуючий пристрій, який відклю­чає привід при відкритому завантажувальному люці.

11.4.4. Конструктивне виконання запобіжних клі­тей (пристроїв) для накачування шин повинне забез­пе­чувати безпеку працюючих від вильоту замкового кіль­ця та розриву покришки при накачуванні шини.

11.4.5. На мастильних нагнітачах з електропри­водом повинен бути пристрій, який виключає привід при перевищенні встановленого значення тиску більше як на 10%.

11.4.6. В конструкції пересувного устаткування, яке призначене для монтажу, демонтажу та транс­пор­ту­вання складальних одиниць і агрегатів автомо­біля, повинні бути стояки та упори, що запобігають їх падінню або зміщенню на платформі, і стоянковий гальмівний пристрій.

11.4.7. Пересувне та переносне обладнання по­винне мати захвати для його переміщення або пере­несення.

11.4.8. Конструкція підставок (козелків) повинна забезпечувати надійність і стійкість при їх застосу­ванні, а також запобігати сковзанню транспортних засобів, що установлені на них. На кожній підставці (козелку) повинно бути вказане гранично допустиме навантаження.

11.4.9. Конструкція колодок упорних автомобіль­них повинна відповідати таким вимогам:

витримувати максимальне навантаження, що дорівнює половині навантаження на вісь автомобіля (повної маси) відповідного типу;

забезпечувати щільне установлення під колеса;

виключати ковзання після установлення у разі початку руху автомобіля.

11.4.10. Конструктивне виконання колодок упор­них автомобільних повинно відповідати вимогам РСТ 1804-87 (розділ 2, п. 25 цих Правил).

11.4.11. Гнучкі та жорсткі зчіпки повинні забез­печувати надійне кріплення буксированого та букси­руючого автомобілів у процесі буксирування, симет­ричний розподіл передавання тягового зусилля (для жорстких зчіпок), простоту та зручність закріплення на буксируючому і буксированому автомобілях і ви­готовлятися відповідно до вимог ДСТУ 1895-92 (роз­діл 2, п. 24 цих Правил).

11.4.12. Помісти, площадки для виконання робіт з обслуговування та ремонту автомобілів, які розта­шовані на висоті 1 м і більше (над рівнем підлоги), повинні бути стійкі, мати драбину і поручні висотою 1 м з одним середнім проміжним горизонтальним елементом і суцільну бокову обшивку від підлоги на висоту не менше 0,15 м. Відстань між стояками поручнів не повинна бути більше 2 м. При довжині помостів, площадок більше ніж 3 м під ними по­винні установлюватися проміжні опори. Ширина по­мосту повинна бути не менше 0,6 м.

Дошки настилу повинні бути укладені без зазорів та надійно закріплені. Кінці дощок повинні знаходи­тися на опорах. Товщина дощок повинна бути не менше 40 мм. При виготовленні настилу із металу він повинен бути рифленим.

11.4.13. Переносні драбини-стрем’янки, що виго­товлені із дерева, повинні мати врізні у тятиву східці шириною не менше 150 мм і бути скріплені через кожні 2 м стяжними болтами.

Забороняється застосовувати драбини з набивни­ми східцями.

Відстань між східцями драбини (у т.ч. і помостів) не повинна бути більше 250 мм і менше 150 мм.

Драбини-стрем’янки повинні бути такої довжини, щоб робітник міг працювати зі східців, що відстають від верхнього кінця драбини не менше як на 1 м.

Нижні кінці драбини повинні мати наконечники, що перешкоджають її ковзанню.

Задні ніжки драбин-стрем’янок повинні бути скріп­лені стяжками.

11.5. Інструмент


11.5.1. Ручні інструменти (молотки, зубила, про­бійники тощо) не повинні мати:

на робочих поверхнях пошкоджень (вибоїн, від­колів);

на бокових гранях у місцях затискання їх ру­кою задирок та гострих ребер;

на дерев’яних поверхнях ручок сучків, задирок, тріщин; поверхня повинна бути гладкою;

наклепів та перегартованих робочих поверхонь.

11.5.2. Молотки та кувалди повинні бути надійно насаджені на дерев’яні ручки і щільно заклинені м’якими, сталевими зайорженими клинами.

Ручки молотків та кувалд повинні бути виготов­лені з твердих та в’язких порід сухого дерева і на­саджені під прямим кутом по відношенню до вісі бойка. Виготовлення ручок з м’яких або товстоша­рових порід дерева забороняється.

Ручка повинна бути прямою, овального перерізу з незначним утовщенням до її вільного кінця.

Довжина ручок слюсарних молотків повинна бути в межах 300–400 мм у залежності від ваги.

11.5.3. Всі інструменти, що мають загострені кінці для насаджування рукояток (напилки, викрутки, ста­мески тощо), повинні мати ручки, що відповідають розмірам інструменту, з бандажними кільцями.

11.5.4. Зубила повинні бути довжиною не менше 150 мм, а відтягнена частина зубила – 60–70 мм. Різальна частина зубила повинна мати пряму або злегка випуклу лінію.

11.5.5. Слюсарні лещата повинні бути у повній справності, міцно захоплювати затискуваний виріб і мати на губках неспрацьовану насічку.

11.5.6. Гайкові ключі повинні відповідати розмі­рам гайок та головок болтів і не мати тріщин та забоїн, площини зіва ключів повинні бути паралель­ними і не повинні бути закатаними.

Розвідні ключі не повинні бути ослабленими у ру­хомих частинах.

11.5.7. Лезо викруток повинно за товщиною від­повідати ширині шліца в головці гвинта.

11.5.8. Зенкера, свердла і тому подібний встав­ний інструмент повинні бути правильно заточені і не мати тріщин, вибоїн, задирок та інших дефектів. Хвостовики цього інструменту не повинні мати не­рівностей, скосів, тріщин та інших пошкоджень, повинні бути міцно пригнаними і правильно центро­ваними.

11.5.9. Робочий пусковий механізм на ручних пневматичних машинах (інструментах) повинен бути:

розташований так, щоб виключити можливість випадкового включення;

улаштований так, щоб при знятті тиску від руки оператора автоматично закривався пневматичний впускний клапан.

11.5.10. Приєднання шлангів до пневматичного інструменту, вхідного штуцера роздавального трубопровода та з’єднання шлангів між собою повинно бути міцним і здійснюватись тільки за допомогою штуцерів або ніпелів із справною різьбою (кільцевими виточ­ками) та стяжних хомутиків.

11.5.11. Ручні електричні машини (інструмент) підлягають періодичній перевірці не менше одного разу в 6 місяців згідно з ГОСТ 12.2.013.0-91 (розділ 2, п. 31 цих Правил).

11.5.12. У конструкції ручного механізованого інструменту масою понад 5 кг повинен бути пристрій для його підвішування та перенесення.

12. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПРИ ЗБЕРІГАННІ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ


12.1. У місцях зберігання (стоянки) транспорт­них засобів можуть мати місце такі основні небез­печні виробничі фактори:

наїзди транспортних засобів на працівників в результаті самовільного руху транспортних засобів, при запусканні двигуна, зчепленні і розчепленні ав­томобіля з причепом (напівпричепом), під час руху заднім ходом;

падіння працівників на поверхні та з висоти (кузова, буфера, підніжки тощо);

опускання (падіння) перекидної кабіни вантаж­ного автомобіля, кузова автомобіля-самоскида, вива­жених частин транспортних засобів.

12.2. Автомобілі дозволяється зберігати:

в опалюваних та неопалюваних приміщеннях;

на спеціально відведених площадках (місцях).

12.3. Приміщення та площадки зберігання транс­портних засобів забороняється захаращувати предме­тами і устаткуванням. Проїзди повинні бути постійно вільними. Установлення автомобілів в проїздах забо­роняється.

12.4. Ширина проїзду між автомобілями в при­міщеннях і на площадках для стоянки повинна бути достатньою для вільного в’їзду автомобіля на своє місце (за один маневр), а відстань від межі проїзду до автомобіля – не менше 0,5 м.

12.5. Відстань між транспортними засобами, еле­ментами конструкцій будівель і споруд в приміщен­нях і на площадках повинна бути не менше норм, вказаних в табл. 12.1.

12.6. Порядок розміщення транспортних засобів визначається власником.

12.7. Автомобілі-цистерни для перевезення паль­но-мастильних, горючих та легкозаймистих речовин повинні зберігатися на окремих площадках або в ізольованих одноповерхових приміщеннях наземних гаражів, що мають безпосередній виїзд назовні та обладнані припливно-витяжною вентиляцією, група­ми не більше 50 автомобілів.

12.8. Не допускається зберігання в підземних гаражах-стоянках автомобілів, що працюють на газі, а також автомобілів для перевезення фекальних рідин і сміття, отруйних, інфікованих та пально-мастиль­них матеріалів.


Таблиця 12.1


п/п


Номенклатура відстаней

Відстань для категорій
транспортних засобів (не менше), м

I

II та III

IV

1

2

3

4

5

1.

Між поздовжніми сторона­ми автомобілів

0,6

0,6

0,8

2.

Між стіною і автомобілем, установленим паралельно до стіни

0,5

0,6

0,8

3.

Між поздовжньою сторо­ною автомобіля і колоною або пілястрою стіни

0,3

0,4

0,5

4.

Між передньою стороною автомобіля і стіною або воротами при розстановці автомобілів:

прямокутником

0,7

0,7


0,7


косокутником

0,5

0,7

0,7

5.

Між задньою стороною автомобіля і стіною або воротами (незалежно від розстановки)

0,5

0,7

0,7

6.

Між автомобілями, що стоять один за одним

0,4

0,5

0,6

7.

Між передньою стороною автомобіля і пристроєм для підігрівання автомобілів взимку

0,7

0,7

0,7


Примітки:

1. Норми відстаней, що вказані в табл. 12.1, для автомобілемісць зберігання та очікування ремонту на площад­ках слід збільшувати: для поодиноких автомобілів – на 0,1 м; для автопоїздів та зчленованих автобусів – на 0,2 м.

2. Зберігати причепи і напівпричепи допускається від­чепленими від автомобілів та сідельних тягачів


12.9. Асенізаційні автомобілі, а також автомобілі, що перевозять отруйні та інфіковані речовини, після роботи, перед тим як ставити на стоянку, необхідно старанно обробити (вимити, очистити тощо) і збері­гати окремо від інших автомобілів.

12.10. Розміщення автомобілів, що працюють на стиснутому природному газі, у багатоповерхових га­ражах повинно передбачатись вище за автомобілі, які працюють на рідкому паливі, а працюючих на зрідже­ному нафтовому газі – нижче за указані автомобілі.

12.11. Зберігання автомобілів, що працюють на газовому паливі, допускається здійснювати спільно з автомобілями, які працюють на бензині та дизельно­му паливі, при умові додержання вимог цього роз­ділу та розділу 5 цих Правил.

12.12. У зону зберігання установлюються справні, готові до експлуатації транспортні засоби. Автомобілі (причепи, напівпричепи), що вимагають ремонту, по­винні зберігатися окремо від справних транспортних засобів, для чого відводяться окремі зони зберігання.

12.13. Після постановки автомобіля в приміщенні для стоянки двигун повинен бути зупиненим. Пуск двигуна для будь-якої мети, крім виїзду автомобіля з приміщення, забороняється.

12.14. На всіх автомобілях, які поставлені на стоянку, повинно бути вимкнено запалювання (пода­ча палива) і відключена “маса”, якщо є вимикач, а на автомобілях, де його немає або він несправний, необхідно зняти клему акумулятора. Автомобіль по­винен бути загальмований стоянковим гальмом.

12.15. При зберіганні транспортних засобів на площадках з ухилом більше 1% під колеса необхід­но установлювати упорні колодки.

12.16. На стоянку у закрите приміщення авто­мобілі, що працюють на стиснутому природному та зрідженому нафтовому газі, дозволяється ставити тільки із справною газовою апаратурою, обладнан­ням. Перед постановкою такого автомобіля на сто­янку необхідно закрити витратний вентиль, випрацювати газ із системи живлення (до повної зупинки двигуна), після чого перекрити магістральний вентиль, включити подачу бензину і провести заїзд.

12.17. Після постановки газобалонного автомобіля на відкриту стоянку необхідно не виключаючи двигун перекрити витратний вентиль і випрацювати увесь газ із системи, потім перекрити магістральний вентиль, після чого вимкнути запалювання і відклю­чити “масу”.

12.18. При виявленні витікання газу із балонів на газобалонному автомобілі, який поставлений на стоянку, його слід відбуксирувати на пост зливу (ви­пуску) газу.

12.19. При безгаражному зберіганні автомобілів, що працюють на стиснутому природному або зрідже­ному нафтовому газі, підігрів газових комунікацій дозволяється робити тільки за допомогою гарячої води, пари або гарячого повітря.

12.20. Місця зберігання автомобілів повинні бути забезпечені жорсткими буксирними зчіпками із роз­рахунку один буксир на. 10 автомобілів.

12.21. У приміщеннях і на площадках, які при­значені для стоянки транспортних засобів, заборо­няється:

палити, користуватись відкритим вогнем;

проводити будь-який ремонт транспортних засобів;

залишати відкритими горловини паливних баків;

перевіряти наявність палива у баках за допомо­гою відкритого вогню;

підзаряджувати акумуляторні батареї (у при­мі­щеннях для зберігання автомобілів);

мити або протирати бензином автомобільні ку­зови, деталі та агрегати, а також руки і одяг;

зберігати або залишати в кабіні (салоні), кузові автомобіля бензин, дизельне паливо;

заправляти автомобілі паливом, а також злива­ти паливо із баків та випускати газ;

установлювати автомобілі з небезпечним ванта­жем;

зменшувати відстань між автомобілями і авто­мобілями та елементами будівель.


13. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПРИ ПРОФІЛАКТИЧНОМУ ОБСЛУГОВУВАННІ

ТА РЕМОНТІ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

13.1. Загальні вимоги


13.1.1. Профілактичне обслуговування та ремонт транспортних засобів необхідно виконувати згідно з Положенням про профілактичне обслуговування та ремонт рухомого складу автомобільного транспорту, Правилами технічної експлуатації рухомого складу автомобільного транспорту (розділ 2, пп. 53, 54 цих Правил), а також цими Правилами.

13.1.2. Профілактичне обслуговування та ремонт транспортних засобів проводиться на спеціально відве­дених дільницях, робочих місцях (постах), які осна­щені необхідним устаткуванням, пристроями, інстру­ментом, приладами згідно з нормативно-технологіч­ною документацією.

13.1.3. Розташування постів профілактичного об­слуговування та ремонту, відстань між автомобіля­ми, що установлені на цих постах, а також між автомобілями і конструкціями будівель повинні відпо­відати нормам технологічного проектування, основні із яких наведені в табл. 13.1.1.

13.1.4. Установлювати автомобілі в кількості, що перевищує норму, порушувати спосіб розстановки, зменшувати відстань між транспортними засобами і елементами будівель забороняється.

13.1.5. Виробниче устаткування і робочі місця слід розташовувати з урахуванням безпеки працюючих, зручності при виконанні технологічних операцій згідно з нормами технологічного проектування підприємств автомобільного транспорту ОНТП 01–91.

13.1.6. Робітники, які проводять обслуговування та ремонт транспортних засобів, агрегатів, вузлів та деталей, повинні забезпечуватись справним інструмен­том та пристроями, що відповідають вимогам безпе­ки.

Перед початком роботи слід перевірити весь інстру­мент, несправний інструмент необхідно замінити.

13.1.7. Під час роботи устаткування не допускаєть­ся його чищення, змазування або ремонт.

13.1.8. Пристрої та інструменти, необхідні для виконання робіт, повинні використовуватись за призначенням, їх слід розміщувати у легкодоступних місцях таким чином, щоб виключалась можливість випадкового переміщення або падіння.


Таблиця 13.1.1


п/п


Номенклатура відстаней

Відстань для категорій транспортних засобів (не менше), м

I

II та III

IV

1

2

3

4

5

1.

Між поздовжніми сторона­ми ав­томобілів на постах профілактичного обслугову­вання та ремонту:





а) без зняття шин, галь­мових барабанів та газових балонів

1,6

2,0

2,5


б) із зняттям шин, галь­мових барабанів та газових балонів

2,2

2,5

4,0

2.

Між торцевими сторонами автомобілів і стіною


1,2

1,5

2,0

3.

Між поздовжніми сторона­ми автомобілів і стіною на постах про­філактичного обслуговування та ремонту:





а) без зняття шин, галь­мових барабанів та газових балонів

1,2

1,6

2,0


б) із зняттям шин, галь­мових барабанів та газових балонів

1,5

1,8

2,5

4.

Між автомобілем і колоною

0,7

1,0

1,0

5.

Між автомобілем і зовніш­німи воротами, які розта­шовані напроти поста

1,5

1,5

2,0

6.

Між торцевою або поздовж­ньою стороною автомобіля та стаціонарним технологі­чним устаткуванням

1,0

1,0

1,0


13.1.9. Робочі місця, виконання робіт на яких по­в’язано з небезпекою для працюючих, повинні познача­тися знаками безпеки згідно з ГОСТ 12.4.026-76 та відповідними галузевими нормативними документами.

13.1.10. Для зняття, установлення, а в окремих випадках транспортування деталей, вузлів, агрегатів вагою більше 20 кг необхідно використовувати підйом­но-транспортні механізми, які обладнані спеціальни­ми пристроями (захватами).

13.1.11. У приміщеннях і на робочих місцях, де виділяється пил або шкідливі речовини, робота по­винна виконуватись при увімкнених загальній при­пливно-витяжній і місцевій вентиляціях.

13.1.12. Під час проведення робіт на постах об­слуговування та ремонту, діагностики автомобілів з працюючим двигуном повинні застосовуватись пристрої для відведення відпрацьованих газів.

13.1.13. Забороняється у виробничих приміщен­нях, де знаходяться автомобілі, у баках та балонах яких є паливо, зберігаються або використовуються горючі та легкозаймисті матеріали і рідини (бензин, гас, стиснутий і зріджений горючий газ, фарби, роз­чинники, дерево, стружка, вата тощо), користувати­ся відкритим вогнем.

13.1.14. Відходи виробництва, відпрацьовані ма­теріали тощо повинні після кожної зміни прибирати­ся з робочого місця. Пролиті легкозаймисті та го­рючі матеріали повинні бути негайно видалені.

Прибирати робочі місця від пилу, ошурків, струж­ки, дрібних металевих обрізків дозволяється тільки щіткою. Забороняється здувати їх стиснутим по­вітрям.

13.1.15. При виконанні робіт удвох необхідно застосовувати заздалегідь узгоджені прийоми.

13.1.16. Пуск двигуна та зрушення автомобіля з місця, його в’їзд і виїзд з виробничих приміщень слід проводити за умови забезпечення безпеки працюючих.

13.1.17. Забороняється знаходження сторонніх людей на робочих місцях, де виконуються роботи з підвищеною небезпекою.

13.1.18. Особи, зайняті на роботах з профілак­тичного обслуговування та ремонту транспортних засобів, повинні використовувати засоби індивідуаль­ного захисту.

13.1.19. Особи, які проводять перевірку техніч­ного стану, обслуговування та ремонт транспортних засобів на оглядових канавах, підйомниках та еста­кадах, повинні працювати у захисних касках.

13.1.20. При проведенні обслуговування та ремон­ту транспортних засобів поза підприємством слід виконувати вимоги безпеки, приведені у цьому розділі.

13.2. Миття автомобілів, агрегатів, вузлів та деталей


13.2.1. У місцях миття транспортних засобів, аг­регатів, вузлів і деталей можуть мати місце такі ос­новні небезпечні та шкідливі виробничі фактори:

падіння працівників на поверхні та з висоти (кузова, буфера, драбини, естакади тощо), а також падіння деталей, вузлів та агрегатів;

наїзди транспортних засобів на працівників;

термічні фактори (опіки гарячою рідиною, кон­центрованими лужними розчинами, полум’ям);

наявність у повітрі робочої зони шкідливих ре­човин;

підвищена відносна вологість повітря.

13.2.2. Миття автомобілів, агрегатів, вузлів та деталей повинно проводитися в спеціально відведених приміщеннях або на відкритих площадках.

13.2.3. Для миття та знежирення повинні засто­совуватись негорючі суміші, пасти, розчинники та емульсії, а також ультразвукові та інші безпечні у пожежному відношенні установки.

13.2.4. Агрегати і вузли, що надходять на миття, повинні звільнятись від масла, палива, гальмо­вої та охолоджуючої рідини.

13.2.5. Апарелі, трапи та підлога на постах мит­тя повинні мати шорстку (рифлену) поверхню.

13.2.6. Під час миття автомобілів необхідно обо­в’язково додержуватись таких вимог:

робоче місце машиніста мийних машин при ме­ханізованому митті автомобілів повинне розташову­ватися у водонепроникній кабіні;

перед в’їздом до приміщення механізованої мий­ки повинна бути обладнана світлова сигналізація, яка сповіщає, що дозволяється заїзд автомобілів на пост;

під час роботи механізованої мийки забороняєть­ся знаходитися на шляху руху автомобілів;

пост відкритого шлангового (ручного) миття повинен розміщуватися в зоні, ізольованій від відкри­тих струмоведучих провідників та обладнання, що знаходяться під напругою.

13.2.7. При митті автомобільних агрегатів, вузлів і деталей потрібно додержуватись таких вимог:

миття деталей паливної апаратури і двигунів, що працюють на етильованому бензині, слід здійсню­вати тільки після попередньої нейтралізації відкла­день тетраетилсвинцю гасом або іншими нейтралізу­ючими розчинами;

на робочому місці повинна бути таблиця із за­значенням складу, концентрації і температури мий­ного розчину;

концентрація лугових розчинів повинна бути не більше 2–5%;

після миття луговими розчинами потрібне обо­в’язкове промивання гарячою водою;

деталі, вузли і агрегати необхідно доставляти на пост миття і завантажувати в мийні установки механізованим способом;

мийні ванни з гасом та іншими мийними засо­бами, що передбачені технологією, після закінчення миття необхідно закривати.

13.2.8. Забороняється застосовувати бензин та інші легкозаймисті рідини невідомого складу для про­тирання автомобілів, знежирення і миття деталей, вузлів і агрегатів.

13.3. Перевірка технічного стану транспортних засобів


13.3.1. У місцях виконання та під час виконання робіт з перевірки технічного стану транспортних за­собів можуть мати місце такі основні небезпечні та шкідливі виробничі фактори:

наїзди автомобілів на працівників;

падіння працюючих на поверхні, з висоти (бу­фера, підніжки, естакади тощо), в оглядову канаву;

падіння деталей, вузлів, агрегатів;

знижена температура повітря у холодний період року;

недостатня освітленість.

13.3.2. Перевірку технічного стану при випуску транспортних засобів на лінію та поверненні їх з лінії необхідно проводити при непрацюючому двигуні та загальмованих колесах. Виняток із цього правила складають випадки випробування гальм та рульового керування.

13.3.3. При наявності несправностей, поломок і пошкоджень контролер (механік) технічного стану автотранспортних засобів повинен виписати “Листок обліку профілактичного обслуговування та ремонту автомобілів” і дати вказівку водію про направлення автомобіля в зону ремонту або чекання ремонту.

На виконання робіт з підвищеною небезпекою “Листок обліку профілактичного обслуговування та ремонту автомобілів” повинен бути з червоною сму­гою по діагоналі.

13.3.4. На контрольно-технічному пункті пови­нен знаходитися затверджений підприємством Перелік робіт з підвищеною небезпекою.

13.3.5. Входити в оглядову канаву для перевірки технічного стану транспортних засобів та виходити з неї необхідно через тунель, розташований збоку від проїзду.

13.3.6. Для огляду транспортних засобів при недо­статньому освітленні необхідно користуватися пере­носним світильником, який відповідає вимогам п. 6.3.11 цих Правил.

13.3.7. На території контрольно-технічного пунк­ту не повинно бути пролитих пально-мастильних матеріалів та льоду.

13.3.8. У холодний період року температура по­вітря в оглядових канавах контрольно-технічного пункту повинна відповідати вимогам п. 7.7 цих Пра­вил.

13.3.9. Після в’їзду (виїзду) автомобіля ворота контрольно-технічного пункту необхідно негайно за­чиняти, щоб виключити можливість наїздів транс­портних засобів на людей.

Забороняється утримувати відкритими ворота та проходження людей через проїзди контрольно-техніч­ного пункту.

13.3.10. Швидкість руху автотранспорту через контрольно-технічний пункт не повинна перевищува­ти 10 км/год.

13.3.11. Випробування гальм на ходу необхідно проводити на площадці, яка повинна бути виконана у відповідності з вимогами п. 5.6.5 цих Правил. При перевірці ефективності дії гальмівної системи на площадці необхідно приділяти особливу увагу, тому що при гальмуванні можливе зміщення автомобіля вбік або наїзд його на людей у випадку відказу гальм.

13.3.12. Для регулювання гальм після їх пере­вірки необхідно зупинити автомобіль і виключити двигун. Пускати двигун і зрушувати автомобіль з місця слід тільки після того, як водій переконаєть­ся, що особи, які проводять регулювання, знаходять­ся у безпечній зоні.

13.3.13. При випробуванні гальм на стенді необ­хідно вжити заходи, що виключають самовільне ско­чування автомобіля з валиків стенда.

13.3.14. Робота на діагностичному та інших пос­тах з працюючим двигуном дозволяється тільки при включеному місцевому відсмоктувачі.

13.4. Обов’язкові роботи профілактичного обслуговування та ремонт


13.4.1. У місцях виконання та під час виконання робіт профілактичного обслуговування та ремонту транспортних засобів можуть мати місце такі основні небезпечні та шкідливі виробничі фактори:

падіння вивішених частин транспортних засобів при обслуговуванні та ремонті підвіски, коліс, мостів тощо;

падіння кузова автомобіля-самоскида при об­слу­говуванні та ремонті гідропідйомника;

падіння перекидної кабіни вантажного автомо­біля;

падіння деталей, вузлів, агрегатів, інструменту;

падіння працюючих на поверхні, з висоти (бу­фера, драбини, естакади, площадок), в оглядову ка­наву;

наїзди автомобілів: внаслідок самовільного руху, при запуску двигуна, в’їзді (виїзді) в зону ремонту, русі на оглядовій канаві та конвеєрі;

термічні фактори (пожежі при зливанні пально-мастильних матеріалів з автомобілів, митті ними де­талей, вузлів, агрегатів, зберіганні та залишенні їх на робочих місцях);

осколки металу, що відлітають при випресовуванні та запресовуванні шкворнів, пальців, підшип­ників, валів, вісей, при рубці металу;

наявність у повітрі робочої зони шкідливих ре­човин (акролеїну, вуглецю оксиду, вуглеводнів алі­фатичних граничних тощо);

знижена температура повітря у холодний період року;

недостатнє освітлення.

13.4.2. Автомобілі, агрегати та деталі, що на­прав­ляються на пости профілактичного обслуговуван­ня та ремонту, повинні бути вимиті, очищені від бруду і снігу.

В’їзд (виїзд) в приміщення і постановка авто­мобілів на пости профілактичного обслуговування та ремонту здійснюється з дозволу та під керівництвом відповідальної особи – майстра (начальника дільниці).

13.4.3. Після постановки автомобіля на пост профілактичного обслуговування або ремонту (без примусового переміщення) необхідно обов’язково зу­пинити двигун, установити важіль перемикання пе­редач (контролера) в нейтральне положення, загаль­мувати автомобіль стоянковим гальмом, а під колесо з обох боків підкласти упорні колодки. На рульове колесо повинна бути вивішена табличка з написом “Двигун не запускати – працюють люди!”

На автомобілях, що мають дублюючі пристрої для запуску двигуна, аналогічна табличка повинна бути вивішена і біля цього пристрою.

13.4.4. Автомобіль на оглядовій канаві повинен бути установлений так, щоб був вільним не тільки основний, але і запасний вихід.

13.4.5. При обслуговуванні автомобіля на підйом­нику (гідравлічному, пневматичному, електромехані­чному) на пульті управління підйомником повинна бути вивішена табличка із написом “Підйомник не включати – працюють люди!”.

13.4.6. Плунжер гідравлічного, пневматичного підйомника у робочому (піднятому) положенні пови­нен надійно фіксуватися упором (штангою), що га­рантує неможливість довільного опускання підйом­ника.

13.4.7. У приміщеннях профілактичного обслуго­вування з потоковим рухом автомобілів обов’язкове улаштування сигналізації (світлової, звукової), яка своєчасно попереджує працюючих на лінії обслуговування про момент початку руху автомобіля з поста на пост або про виїзд автомобіля.

13.4.8. Переміщення транспортних засобів з поста на пост дозволяється тільки після подання сиг­налу (звукового, світлового).

13.4.9. Перед вивішуванням частини автомобіля (причепа, напівпричепа) підйомними механізмами (дом­кратами, наканавними пересувними підйомниками, талями тощо), крім стаціонарних, необхідно спочат­ку встановити транспортний засіб на рівній поверхні, зупинити двигун, включити знижену передачу, загаль­мувати його стоянковим гальмом, підставити під колеса, що не підіймаються, упорні колодки, у авто­буса перевірити стан опорної площадки кузова.

13.4.10. При вивішуванні частини транспортного засобу плунжер домкрата (наканавного пересувного підйомника) або надставка до нього повинні бути встановлені у місцях, які вказані у технологічній документації. Керівництві з експлуатації транспорт­них засобів.

Домкрат треба установлювати на рівну неслизьку поверхню. У разі неміцного грунту під основу домк­рата необхідно підкласти міцну дерев’яну підставку площею не менше 0,1 м2 або дошку.

13.4.11. Під вивішені частини транспортного за­собу за допомогою домкратів (пересувних наканавних підйомників, талей тощо) для огляду, виконан­ня профілактичних робіт та ремонту повинні бути встановлені підставки (козелки).

Підставки (козелки) під вивішені частини транс­портного засобу повинні встановлюватися у місцях, які вказані у технологічній документації, Керівництві з експлуатації транспортного засобу.

13.4.12. Огляд і ремонт пневморесор автобусів необхідно виконувати на спеціально облаштованих для цього оглядових канавах, обладнаних пересув­ними наканавними підйомниками, або на стаціонар­них підйом­никах.

13.4.13. Виконання працюючими робіт, пов’яза­них із зняттям та установкою балонів пневморесор, дозволяється тільки після проведення цільового ін­структажу і оформлення наряд-допуску відповідно до додатку 3.

13.4.14. У виконанні робіт, пов’язаних із зняттям та установленням агрегатів, повинні брати участь два слюсарі з ремонту автомобілів. Допускається замість одного слюсаря брати участь водію при від повідній підготовці і обов’язковому інструктажу з охорони праці при виконанні цих робіт.

13.4.15. При підійманні перекидної кабіни для обслуговування та ремонту систем автомобіля вона повинна бути надійно зафіксована.

Забороняється підіймати кабіну з несправним за­пірним механізмом, упором-обмежувачем, страховим пристроєм.

13.4.16. При обслуговуванні та ремонті автомобілів (у т.ч. двигунів) на висоті понад 1 м робітники по­винні бути забезпечені і користуватися спеціальними помостами; естакадами, площадками або драбинами-стрем’янками.

Застосовувати приставні драбини не дозволяється.

При підійманні по драбині робітникові заборо­няється тримати у руках інструмент, деталі, мате­ріали та інші предмети. Для цієї мети повинна зас­тосовуватись сумка або спеціальні ящики.

Забороняється проводити одночасно роботу на драбині, помостах, площадках та під ними.

13.4.17. При роботі на поворотному стенді (пере­кидачі) необхідно попередньо надійно укріпити на ньому автомобіль, злити паливо із паливних баків і рідину із системи охолодження у призначені для цього ємності, щільно закрити маслоналивну горловину двигуна і зняти акумуляторну батарею.

13.4.18. Забороняється пуск двигуна автомобіля на постах профілактичного обслуговування та ремон­ту працівникам, які не мають на це право.

При включенні двигуна для заповнення пневмосистеми автомобіля необхідно передбачати відведення вихлопних газів за межі приміщення.

13.4.19. Перед проведенням робіт, які пов’язані з прокручуванням колінчастого та карданного валів у відповідності з технологічним процесом, необхідно додатково перевірити відключення запалювання (пе­рекриття подачі палива для дизельних двигунів), нейтральне положення важеля перемикання передач (контролера); звільнити важіль стоянкового гальма. Після виконання необхідних робіт автомобіль слід загальмувати стоянковим гальмом.

Забороняється прокручувати карданний вал за допомогою монтажної лопатки або інших предметів.

13.4.20. При необхідності виконання робіт під автомобілем, що знаходиться поза межами оглядової канави, підйомника, естакади, робітники повинні забезпечуватися і користуватися лежаками.

13.4.21. Для роботи попереду та позаду автомо­біля і для переходу через оглядову канаву необхідно користуватися перехідними містками.

13.4.22. Усі регулювальні роботи на двигуні, за виключенням регулювання карбюратора та кута ви­передження запалювання, повинні проводитися при непрацюючому двигуні.

13.4.23. Перед зняттям вузлів та агрегатів, які пов’язані із системами живлення, охолодження, ма­щення автомобіля (паливні баки, двигуни, коробки передач, задні мости тощо), необхідно спочатку зли­ти із них паливо, масло та охолоджувальну рідину в спеціальну тару, не допускаючи їх проливання.

13.4.24. При проведенні ремонту паливних баків, а також паливопроводів, через які може витікати паливо із баків, останні перед ремонтом повинні бути повністю звільнені від нього. Зливання палива по­винно здійснюватися у місцях, що виключають мож­ливість його загоряння.

13.4.25. Важкодоступні точки мащення необхід­но змащувати за допомогою наконечників з гнучким шлангом або наконечників з шарнірами.

Для подання мастила у високо розміщені маслян­ки необхідно в оглядовій канаві користуватися під­ставкою під ноги.

13.4.26. При профілактичному обслуговуванні та ремонті транспортних засобів забороняється:

виконувати будь-які роботи на автомобілі (при­чепі, напівпричепі), який вивішений тільки на одних підйомних механізмах (домкратах, наканавних пере­сувних підйомниках, талях тощо);

підкладати під вивішені частини автомобіля (причепа, напівпричепа) замість підставок (козелків) диски коліс, цеглу та інші випадкові предмети;

установлювати домкрат на випадкові предмети або підкладати їх під плунжер домкрата;

знімати і ставити ресори на транспортні засоби усіх конструкцій і типів без попереднього їх розван­таження від маси кузова шляхом вивішування кузо­ва з установленням підставок (козелків) під нього або раму автомобіля;

проводити обслуговування та ремонт автомобілів при працюючому двигуні, за винятком окремих видів робіт, технологія проведення яких вимагає запуску двигуна;

підіймати (вивішувати) автомобіль за буксирні пристрої (гаки) шляхом захоплення їх тросами, лан­цюгами або гаком підйомного механізму;

підіймати (навіть короткочасно) вантажі масою більше, ніж це вказано на табличці даного підйомно­го механізму;

оглядати, поправляти, ремонтувати пневморесору, якщо робітник знаходиться між кузовом авто­буса і колесом;

знімати, установлювати та транспортувати аг­регати при зачалюванні їх тросами або канатами без спеціальних захватів;

підіймати вантаж при косому натязі троса або ланцюгів;

залишати інструмент і деталі на автомобілі (рамі, агрегатах, підніжках, капоті тощо), краях оглядової канави;

розбирати і ремонтувати деталі та вузли дви­гунів і системи живлення автомобілів, що працюють на етильованому бензині, без нейтралізації відкла­день тетраетилсвинцю;

транспортувати агрегати на візках, не обладна­них пристроями, що запобігають їх падінню.

13.4.27. Ремонт, заміна підйомного механізму кузова автомобіля-самоскида, самоскидного причепа або доливка в нього масла повинні проводитися після установлення під піднятий кузов спеціального до­даткового упору, що виключає можливість падіння або довільне опускання кузова.

Забороняється:

працювати без упору під піднятим кузовом ав­томобіля-самоскида, самоскидного причепа;

використовувати випадкові підставки і підклад­ки замість спеціального додаткового упору;

використовувати замість табельних стопорних пальців, які застосовуються на автомобілях типу КамАЗ, інші деталі та предмети;

працювати з пошкодженими або неправильно установленими упорами;

запускати двигун та переміщати автомобіль при піднятому кузові;

проводити ремонтні роботи під піднятим кузо­вом автомобіля-самоскида, самоскидного причепа без попереднього його звільнення від вантажу.

13.4.28. Автомобілі-цистерни для перевезення лег­козаймистих, вибухонебезпечних, отруйних та ін­ших небезпечних вантажів, а також резервуари для їх зберігання перед ремонтом необхідно повністю очис­тити від залишків цих речовин і надійно заземлити.

13.4.29. Робітник, який проводить очищення або ремонт в середині цистерни або резервуара з-під не­безпечних вантажів, повинен бути забезпечений спе­цодягом, шланговим протигазом, рятувальним поясом з мотузкою; зовні цистерни або резервуара повинні знаходитися два спеціально проінструктованих по­мічники.

Шланг протигазу повинен бути виведений через люк (лаз) і закріплений з навітряної сторони.

До пояса працюючого в середині резервуара при­кріплюється міцна мотузка, вільний кінець якої по­винен бути виведений через люк (лаз) назовні і на­дійно закріплений.

Один із помічників, який знаходиться зверху, повинен спостерігати за роботою, тримати за мотуз­ку, страхуючи працюючого в резервуарі, а другий –контролювати роботу і у випадку необхідності вик­ликати допомогу.

13.4.30. Виконання працюючими робіт в ємнос­тях з-під небезпечних вантажів дозволяється тільки після проведення цільового інструктажу і оформлен­ня наряд-допуску відповідно до додатка 3.

13.4.31. Ремонтувати паливні баки за допомогою зварювання або паяння можна тільки після зняття його з автомобіля, повного видалення залишків па­лива та знежирювання згідно з п. 13.8.45 цих Пра­вил.

13.4.32. Для збирання та зливання відпрацьова­них мастил необхідно користуватись спеціальними пристроями або візками, що виключають їх розли­вання при заміні в агрегатах і підвищують зручність у роботі.

13.4.33. Зняті з автомобіля вузли та агрегати слід установлювати на спеціальні стійкі підставки, а довгі деталі – тільки на горизонтальні стелажі.

13.4.34. Якщо зняття агрегатів і деталей пов’я­зане з великою фізичною напругою, а також створює незручності у роботі (гальмівні та клапанні пружи­ни, барабани, ресорні пальці тощо), необхідно засто­совувати відповідні пристосування (знімачі), що за­безпечують безпеку при виконанні цих робіт.

13.4.35. Перевіряти співвісність отворів дозво­ляється тільки за допомогою конусної оправки, а не пальцями.

13.4.36. Випресовування втулок, піввісей, підшип­ників та інших деталей повинно проводитися за до­помогою знімачів і пресів.

При запресовуванні та випресовуванні деталей на пресі не дозволяється підтримувати деталі рукою.

13.4.37. При роботі гайковими ключами необхід­но підбирати їх відповідно до розмірів гайок, пра­вильно накладати ключ на гайку; не можна підтис­кувати гайку ривком.

Забороняється відкручувати гайки ключами біль­ших розмірів з підкладанням металевих пластинок між гранями гайки і ключа, а також подовження рукоятки ключа шляхом приєднання іншого ключа або труби.

13.4.38. При роботі зубилом або іншим інстру­ментом для рубки металу необхідно користуватися захисними окулярами для запобігання ураження очей металевими частинками.

Забороняється стояти проти обрубуваного кінця заготовки.

13.4.39. При роботі з пневматичним інструмен­том подавати повітря дозволяється тільки після ус­та­новлення інструмента у робоче положення.

Забороняється направляти струмінь повітря на себе або на інших.

13.4.40. При експлуатації електроінструмента не­обхідно додержуватись усіх вимог безпеки інструкції з експлуатації згідно з ГОСТ 12.2.013.0-91.

Перед початком роботи електроінструментом не­обхідно перевірити його справність.

13.4.41. Електричний та пневматичний інстру­мент, паяльні лампи дозволяється видавати особам, які пройшли інструктаж та знають правила повод­ження з ними.

13.4.42. Перед тим, як користуватися переносни­ми світильниками, необхідно перевірити наявність на лампі захисного скляного ковпака, захисної сітки і справність кабелю.

13.4.43. У зоні профілактичного обслуговування та ремонту транспортних засобів забороняється:

виконувати роботи на робочих місцях, які не відповідають вимогам безпеки;

мити деталі, агрегати, руки і т.п. легкозайми­стими рідинами (бензином, розчинниками тощо);

зберігати та залишати легкозаймисті та горючі рідини, злите паливо, кислоти, карбід кальцію, по­рожню тару з-під палива та мастильних матеріалів тощо;

проводити роботи з відкритим вогнем без спе­ціального дозволу і вжиття заходів протипожежної безпеки;

заправляти автомобілі паливом;

захаращувати проходи між стелажами і виходи із приміщень (деталями, вузлами, агрегатами, тарою тощо);

при постановці автомобіля на оглядову канаву перекривати ним основний та запасний виходи з неї;

установлювати автомобілі з відкритими горлови­нами баків і при наявності течі із паливної системи.


13.5. Додаткові вимоги при обслуговуванні та ремонті автомобілів,

що працюють на газовому паливі


13.5.1. Профілактичне обслуговування та ремонт автомобілів, що працюють на газовому паливі, по­винно здійснюватися згідно з вимогами Керівництва (ін­струк­ції) заводу-виготовлювача з експлуатації і обслуговування газобалонних автомобілів та цими Правилами.

13.5.2. Профілактичне обслуговування, діагностика та ремонт газобалонних автомобілів може прово­дитися спільно (в одному приміщенні) з автомобілями, що працюють на бензині та дизельному паливі, за умови виконання вимог розділу 5 цих Правил та цього підрозділу.

При невиконанні цих вимог газ із балонів повинен бути злитий (випущений), а балони продегазовані.

13.5.3. Перед в’їздом газобалонних автомобілів у зону профілактичного обслуговування та ремонту необхідно обов’язково перевірити на герметичність газову систему живлення. В’їзд у приміщення з негерметичною системою забороняється.

13.5.4. Газові автомобілі можуть в’їжджати на пости профілактичного обслуговування та ремонту тільки після переведення роботи двигуна на бензин (дизельне паливо).

13.5.5. Витратні вентилі не можна залишати у проміжному стані; вони повинні бути або повністю відкриті або повністю закриті.

13.5.6. При проведенні робіт на постах обслуго­вування та ремонту необхідно обов’язково виключи­ти запалювання.

13.5.7. Всі види робіт, пов’язані з обслуговуван­ням (крім щоденного), регулюванням та ремонтом газової системи живлення безпосередньо на автомобілі, повинні виконуватись в окремому приміщенні, облад­наному у відповідності з вимогами розділу 5 цих Правил.

13.5.8. Після закінчення обслуговування та ре­монту газової апаратури автомобіль із окремого при­міщення направляють на загальні пости або лінії профілактичного обслуговування та ремонту.

13.5.9. При працюючому на газовому паливі дви­гуні дозволяється провадити тільки регулювання хо­лостого ходу. Усі інші роботи з регулювання та ре­монту газового обладнання необхідно проводити при непрацюючому двигуні.

13.5.10. Перед проведенням робіт, що пов’язані з усуненням несправностей арматури балонів або її зняттям, газ із балонів автомобіля повинен бути попередньо злитий (випущений) на посту зливу (ви­пуску) газу, а балони продуті стиснутим повітрям або азотом.

13.5.11. Під час зливу (випуску) газу забороняється:

знаходитися на посту стороннім людям;

зливати (випускати) газ при працюючому дви­гуні та включеному запалюванні;

палити та користуватися відкритим вогнем;

проводити роботи, що не мають відношення до зливу (випуску) газу.

13.5.12. Ремонт та регулювання приладів елект­рообладнання дозволяється проводити тільки після провітрювання не менше 3 хв. підкапотного просто­ру, відсіку для балонів (у автобусів), багажного відді­лення (у легкових автомобілів).

13.5.13. При проведенні профілактичного обслу­говування та ремонту газобалонних автомобілів:

роботи по зняттю, ремонту та установленню газової апаратури виконуються тільки за допомогою спеціальних пристосувань та інструменту;

герметичність газової системи живлення пере­ві­ряється стиснутим повітрям, азотом або інертними газами при закритих витратних та відкритому магі­стральному вентилях;

агрегати газової апаратури дозволяється зніма­ти тільки в охолодженому стані (при температурі поверхні деталей не вище +60 °С);

газове обладнання необхідно оберігати від за­бруднення та механічних пошкоджень.

13.5.14. При будь-якій несправності редукторів високого та низького тиску, електромагнітного запір­ного клапана необхідно закрити витратні та магіст­ральні вентилі, а несправні вузли зняти з автомобі­ля та направити на перевірку на спеціалізовану дільни­цю (в спеціальну майстерню).

13.5.15. Промивку редукторів необхідно проводи­ти тільки після їх зняття з автомобіля і на спе­ціально призначених для цієї мети дільницях (міс­цях).

13.5.16. При виникненні витікання газу із ба­лонів на автомобілі, що знаходиться в приміщенні зони профілактичного обслуговування та ремонту, його слід відбуксирувати на пост зливу (випуску) газу, а приміщення провітрити.

13.5.17. При профілактичному обслуговуванні та під час ремонту цих автомобілів забороняється:

ремонтувати та знімати газову апаратуру, що знаходиться під тиском, а також при працюючому двигуні;

застосовувати допоміжні важелі при відкриванні та закриванні магістрального та витратних вентилів;

використовувати дріт або інші предмети для кріп­лення на штуцерах шлангів. Кріплення повинно проводитися тільки за допомогою хомутиків;

скручувати, сплющувати та перегинати шланги і трубки, користуватися замасленими шлангами;

установлювати газопроводи “кустарного” вироб­ництва;

проводити перевірку герметичності з’єднань га­зопроводів та апаратури відкритим полум’ям;

проводити випуск та злив газу із балонів та газопроводів у приміщеннях ремонтної зони;

проводити ремонт арматури на балоні, у якому знаходиться газ;

палити; користуватися відкритим вогнем та ви­конувати роботи, що викликають іскроутворення.

13.5.18. При профілактичному обслуговуванні та під час ремонту автомобілів, що працюють на зрідже­ному нафтовому газі, необхідно оберігатися від попа­дання газу на відкриті частини тіла.

13.6. Шиномонтажні роботи


13.6.1. При виконанні шиномонтажних робіт мо­жуть мати місце такі небезпечні та шкідливі вироб­ничі фактори:

виліт замкового кільця при накачуванні чи підкачуванні шини;

розрив покришки при накачуванні шини;

падіння вивішеної частини автомобіля;

самовільний рух автомобіля;

падіння робітників при відкручуванні чи закру­чуванні гайок кріплення коліс;

падіння колеса чи шини;

ураження електричним струмом;

знижена температура повітря в холодний період року.

13.6.2. Проведення шиномонтажних робіт повин­но здійснюватися на спеціально відведеній дільниці (посту), яка оснащена устаткуванням, пристроями та інструментом згідно з нормативно-технологічною до­кументацією.

13.6.3. Перед зняттям колеса необхідно перевіри­ти положення замкового кільця, ослабити затягнен­ня гайок, автомобіль вивішити на спеціальному підйомнику або за допомогою іншого підйомного ме­ханізму відповідно до вимог пп. 13.4.9–13.4.11 цих Правил.

13.6.4. Перед відкручуванням гайок кріплення бездискових коліс із маточини, для знімання або переставлення їх, необхідно повністю випустити по­вітря із шини.

13.6.5. Операції по зняттю, переміщенню та вста­новленню коліс вантажного автомобіля, автобуса, причепа, напівпричепа масою понад 20 кг повинні бути механізовані (використовуватися спеціальні віз­ки, гайковерти тощо).

13.6.6. Перед демонтажем шини (з диску колеса) повітря із камери повинно бути повністю випущене. Демонтаж шини, яка щільно прилягає до ободу, повинен виконуватися на спеціальному стенді або за допомогою зйомного пристрою. Монтаж та демонтаж шин на лінії необхідно проводити монтажним інстру­ментом.

13.6.7. Перед монтажем шини необхідно перевіри­ти справність і чистоту ободу, диска колеса, борто­вого і замкового кілець, а також шини.

Замкове кільце при монтажі шини на диск колеса повинно надійно входити у виїмку ободу усією внутрішнею поверхнею.

13.6.8. Ободи і їх елементи не допускаються до монтажу при виявленні на них деформацій, тріщин, гострих кромок і задирок, іржі у місцях контакту з шиною, розроблення кріпильних отворів більше за допустимі розміри.

13.6.9. Забороняється:

при демонтажі шини вибивати диск кувалдою (молотком);

зняття одного із здвоєних коліс з автомобіля без застосування домкрата, шляхом наїзду другого здвоєного колеса на предмет, що виступає;

при накачуванні шини повітрям поправляти її положення на диску постукуванням;

монтувати шини на диски коліс, що не відпо­відають розміру шин і якщо вони мають задирки та пошкодження, які перешкоджають монтажу;

під час накачування шини або, коли шина зна­ходиться під тиском, поправляти положення борто­вого та замкового кілець, бити по замковому кільцю молотком, кувалдою або іншими предметами;

накачувати шину більше норми, установленої заводом-виготовлювачем;

перекочувати вручну колеса, диски та шини масою понад 20 кг;

застосовувати при монтажі шини замкові та бортові кільця, що не відповідають даній моделі.

13.6.10. Накачування та підкачування знятих з тран­спортних засобів шин в умовах, підприємства повинно виконуватись монтувальником шин тільки в запобіжних клітях (пристроях) або з використан­ням інших запобіжних пристроїв, що перешкоджа­ють вильоту кілець та травмуванню працюючих при розриві шини.

13.6.11. При накачуванні шин у дорожніх умо­вах необхідно використовувати переносні запобіжні пристрої, запобіжну вилку, відповідної довжини та міцності, або покласти колесо замковим кільцем униз.

13.6.12. Довжина шланга для накачування шин не повинна бути більша відстані від місця його при­єднання на магістралі стиснутого повітря або повітро-роздавальної колонки до середини запобіжної кліті (пристрою).

Запобіжні кліті (пристрої) повинні розташовува­тися у безпосередній близькості від магістралі стис­нутого повітря (повітро-роздавальної колонки).

13.6.13. Кран на магістралі стиснутого повітря повинен закриватися (відкриватися) спеціальним “клю­чем-маркою”.

13.6.14. Накачування шин слід вести у два ета­пи: спочатку до тиску 0,05 МПа (0,5 кг/см2) з пере­віркою положення замкового кільця, а потім, пере­конавшись, що кромка кільця знаходиться під бор­том шини, – до максимального тиску, встановленого інструкцією.

У разі виявлення неправильного положення зам­кового кільця необхідно випустити повітря із нака­чуваної шини, поправити положення кільця, а потім повторити раніше вказані операції. При повторному неправильному положенні замкового кільця його не­обхідно замінити.

13.6.15. Підкачування шин без демонтажу слід проводити, якщо тиск повітря в них знизився не більше як на 40% від норми і є упевненість, що правильність монтажу не порушена.

13.6.16. Перед накачуванням шин на розбірних ободах з болтовим з’єднанням необхідно переконати­ся, що всі гайки затягнені однаково, відповідно до Керівництва (інструкції) з профілактичного обслуго­вування автомобілів. Не допускаються до експлуа­тації ободи, у яких немає хоч би однієї гайки.

13.6.17. На дільниці накачування шин повинен бути установлений дозатор тиску повітря або мано­метр, що дозволяють регулювати величину тиску для різних шин.

13.6.18. Редуктор на стенді для демонтажу та монтажу шин повинен бути закритий кожухом.

13.6.19. Для огляду внутрішньої поверхні шини необхідно застосовувати спредер.

13.6.20. При огляді шин необхідно працювати тільки в рукавицях.

13.6.21. При роботі з пневматичним стаціонар­ним підйомником для переміщення шин великого розміру необхідна обов’язкова фіксація піднятої шини стопорним пристроєм.

13.7. Вулканізаційні роботи


13.7.1. При виконанні вулканізаційних робіт мо­жуть мати місце такі небезпечні та шкідливі вироб­ничі фактори:

термічні фактори (пожежі, вибухи вулканіза­ційних апаратів, опіки рук);

ураження електричним струмом;

наявність в повітрі робочої зони шкідливих ре­човин (пилу гуми, парів бензину).

13.7.2. Роботи по вулканізації шин і камер по­винні виконуватися в окремому приміщенні.

13.7.3. Робітникові, який обслуговує парогенера­тор або вулканізаційний апарат, забороняється по­кидати робоче місце під час роботи апарата або до­пускати до роботи на ньому інших осіб.

13.7.4. При роботі на вулканізаційному апараті необхідно постійно наглядати за рівнем води у котлі, тиском пари по манометру і дією запобіжного клапа­на. При зниженні рівня води її можна підкачувати тільки невеликими порціями.

Запобіжний клапан повинен бути відрегульований на гранично допустимий робочий тиск, щоб уникну­ти вибуху котла.

13.7.5. При експлуатації вулканізаційного апара­та забороняється:

працювати без клапана, а також з несправним або неопломбованим клапаном;

встановлювати на клапан додатковий вантаж;

користуватися несправним, неопломбованим або з простроченим терміном перевірки манометром.

13.7.6. При несправності насоса (неможливості підкачати воду) слід негайно припинити роботу, ви­далити паливо із топки і випустити пару. Гасити паливо водою забороняється.

13.7.7. Забороняється працювати на несправному вулканізаційному апараті, а також ремонтувати його при наявності у котлі тиску.

13.7.8. Шини перед ремонтом повинні бути очи­щені від пилу, бруду, льоду тощо.

13.7.9. Роботу по шорсткості шин необхідно про­водити тільки в захисних окулярах і при увімкненій місцевій вентиляції.

13.7.10. При роботі на парових мульдах подача стиснутого повітря у варильний мішок може викону­ватися тільки після остаточного закріплення шини і бортових накладок струбцинами.

13.7.11. Впуск пари в парову сорочку мульди кільцевого вулканізатора, а також повітря у повітря­ний мішок можна проводити тільки після закриван­ня фор­ми, а у вулканізаційний котел – тільки пере­конавшись, що кришка закрита і надійно зафіксова­на (кришка котла повинна бути щільно закрита і не мати перекосів).

13.7.12. Забороняється послаблювати струбцини ра­ніш, ніж із варильних мішків буде випущене по­вітря.

13.7.13. При вирізанні латок лезо ножа необхід­но переміщувати від себе (від руки, в якій затиснутий матеріал), а не на себе. Працювати можна тільки ножем, який має справну рукоятку і гостро заточене лезо.

13.7.14. Розкрій, промазування матеріалу гумо­вим клеєм і складання варильних мішків слід роби­ти на спеціальних столах. Столи повинні бути по­криті рівними і гладкими листами кольорового мета­лу

13.7.15. Ємності з бензином та клеєм необхідно держати тільки зачиненими, відкриваючи їх у разі потреби. На робочому місці дозволяється зберігати бензин і клей у кількості, що не перевищує змінну потребу.

13.7.16. Забороняється використовувати етильо­ваний бензин для приготування гумового клею.

13.7.17. Виймати камеру із струбцини після вул­канізації можна тільки після того, як відновлена ділянка охолоне.

13.8. Зварювальні роботи


13.8.1. При виконанні зварювальних робіт можуть мати місце такі основні небезпечні та шкідливі ви­робничі фактори:

термічні фактори (пожежі, вибухи паливних баків, ацетиленових генераторів, барабанів з карбі­дом кальцію);

ураження електричним струмом;

падіння робітників;

падіння деталей, вузлів і агрегатів;

наявність у повітрі робочої зони шкідливих ре­човин (аерозолів марганцю та його сполук, аерозолів інших металів тощо);

знижена температура повітря в холодний період року.

13.8.2. Організація та проведення робіт на зва­рювальній дільниці, розташування та експлуатація устаткування повинні відповідати Правилам з тех­ніки безпеки і виробничої санітарії при електрозва­рю­вальних роботах та Правилам техніки безпеки і виробничої санітарії при газоелектричному різанні (розділ 2, пп. 20, 23 цих Правил), а також цим Правилам.

13.8.3. Зварювальні роботи повинні проводитись у спеціально відведеному для цієї мети приміщенні, яке оснащене устаткуванням та інструментом згідно з нормативно-технологічною документацією.

13.8.4. Зварювальні роботи на стаціонарних пос­тах повинні виконуватися при працюючій вентиляції.

На постах зварювання при ремонті транспортних засобів слід застосовувати пересувні або переносні повітровідсмоктувачі.

13.8.5. Зварювання виробів середніх та малих розмірів повинно проводитися у спеціально обладна­них кабінах. Кабіни повинні бути з відкритим вер­хом та виконані із негорючих матеріалів. Між стінкою і підлогою кабіни необхідно залишати зазор, висота якого повинна бути не менше 50 мм. Площа кабіни, повинна бути достатньою для розміщення зварюваль­ного устаткування, столу, улаштування місцевої ви­тяжної вентиляції, зварювального виробу, інструмен­ту. Вільна площа у кабіні на один зварювальний пост повинна бути не менше 3 м2.

13.8.6. Тимчасові місця зварювання необхідно огороджувати вогнестійкими ширмам”, щитами та за­безпечувати засобами пожежогасіння.

13.8.7. Виконання працюючими зварювальних ро­біт на тимчасових робочих місцях, дільницях, пло­щадках, де це не передбачено технологічним проце­сом, дозволяється тільки після проведення цільового інструктажу і оформлення наряд-допуску відповідно до додатка 3.

13.8.8. При виконанні електрозварювальних робіт на відкритому повітрі над зварювальними постами слід споруджувати навіси із вогнестійких матеріалів.

При відсутності навісів електрозварювальні роботи під час дощу або снігопаду повинні бути припинені.

13.8.9. Забороняється проводити зварювання або різання в приміщеннях, в яких знаходяться або збе­рігаються легкозаймисті матеріали, або проводяться з ними роботи.

13.8.10. Особи, які зайняті на виконанні зварю­вальних робіт, повинні використовувати при роботі засоби індивідуального захисту згідно з установлени­ми нормами.

13.8.11. Під час виконання зварювальних робіт на висоті більше 1 м від рівня землі (підлоги) слід користуватися драбинами-стрем’янками або спеціаль­ними помостами, виконаними відповідно до вимог пп. 11.4.12, 11.4.13 цих Правил.

13.8.12. Забороняється проводити зварювальні роботи на трубопроводах, посудинах і апаратах, що знаходяться під тиском, ємностях, які містять зай­мисті або вибухонебезпечні речовини.

13.8.13. Переносні ацетиленові генератори для роботи слід установлювати на відкритих площадках. Допускається їх тимчасова робота у добре провітрю­ваних приміщеннях.

13.8.14. У приміщенні, де встановлено ацетиле­новий газогенератор, забороняється зберігати карбід кальцію у кількості, що перевищує змінну потребу.

13.8.15. Для розкриття барабанів з карбідом каль­цію необхідно застосовувати інструмент, що виклю­чає утворення іскри при ударі.

13.8.16. Після закінчення роботи або під час короткочасних перерв у роботі газові пальники доз­воляється класти тільки на спеціальні підставки.

13.8.17. Перегрітий пальник охолоджують у хо­лодній воді, попередньо щільно закривши ацетилено­вий та кисневий крани.

13.8.18. Перед початком роботи з ацетиленовим газогенератором, а також протягом зміни необхідно обов’язково перевіряти справність водяного затвору та рівень води в ньому, а при необхідності воду по­трібно доливати.

13.8.19. При роботі з ацетиленовим генератором забороняється:

працювати з несправним водяним затвором;

засипати у завантажувальні корзини генератора карбід кальцію завищеної грануляції або проштовху­вати його у воронку апарата за допомогою залізних прутків і дроту, працювати на карбідному пилу;

підходити з відкритим вогнем або користувати­ся ним на відстані менше 10 м від генератора;

з’єднувати ацетиленові шланги мідною трубкою, використовувати мідь як припій для пайки ацетиле­нової апаратури і в інших місцях, де можливе зітк­нення з ацетиленом;

працювати двом зварникам від одного водяного затвору;

переносити генератор при наявності у газозбір­нику ацетилену.

13.8.20. Відігрівати замерзлі генератори і трубо­проводи дозволяється тільки гарячою водою.

13.8.21. Шланги повинні використовуватися згідно з їх призначенням. Не дозволяється використовува­ти кисневі шланги для подачі ацетилену і навпаки. При приєднанні шлангів до пальника вони повинні попередньо продуватися робочими газами. Довжина шлангів повинна бути не більше 20 м. Застосування шлангів більшої довжини дозволяється у винятко­вих випадках з дозволу керівника робіт.

13.8.22. Шланги необхідно оберігати від зовнішніх пошкоджень, дії високих температур, іскор, полум’я. Не допускається скручування, сплющення або пере­лом шлангів.

13.8.23. Закріплення шлангів на з’єднувальних ніпелях повинно бути надійним. Для цього слід ви­ко­ристовувати спеціальні хомутики.

Допускається не більше двох з’єднань на кожно­му шланзі за допомогою ніпелів.

13.8.24. На стаціонарному зварювальному посту ба­лони з ацетиленом (пропан-бутаном) і киснем по­винні зберігатися роздільно у металевій шафі з пере­городкою.

13.8.25. При газозварювальних (газорізальних) роботах забороняється:

використовувати редуктори і балони з киснем, на штуцерах яких виявлені хоч би сліди масла, а також замаслені шланги;

застосовувати для кисню редуктори, шланги, що використовувались раніше для роботи з іншими газами;

користуватися несправними, неопломбованими або з простроченим терміном перевірки манометрами на редукторах;

знаходитися навпроти штуцера при продуванні вентиля балона;

проводити газове зварювання та різання на відстані менше 10 м від ацетиленового генератора і менше 5 м від балонів з киснем, ацетиленом або зрідженим газом;

виконувати будь-які роботи з відкритим вогнем на відстані менше 3 м від ацетиленових трубопро­водів і менше 1,5 м від кисневопроводів;

запалювати газ у пальнику за допомогою доти­ку до гарячої деталі;

залишати робоче місце при включених різаках та пальниках;

знімати ковпак з балонів, які наповнені ацети­леном або іншими горючими газами, за допомогою інструменту, який може викликати іскру. Якщо ков­пак не відкручується, балон повинен бути поверну­тий заводу-наповнювачу;

переносити балони на руках. Транспортування на виробничих дільницях балонів дозволяється тільки на спеціальних візках з надійним їх кріпленням;

проводити ремонт пальників, різаків і іншої зварювальної апаратури неспеціалістами;

застосовувати для ущільнення редуктора будь-які прокладки, крім фібрових;

ремонтувати газову апаратуру і підтягувати бол­ти з’єднань, що знаходяться під тиском.

13.8.26. При застосуванні замість ацетилену ін­ших горючих газів необхідно дотримуватися правил безпечного використання цих горючих газів.

13.8.27. Забороняється розміщувати наповнені газом балони на відстані менше 1 м від опалюваль­них пристроїв і паропроводів. Відстань від балонів до печей та інших джерел тепла з відкритим вогнем повинна бути не менше 5 м.

13.8.28. При поводженні з порожніми балонами з-під кисню і горючих газів мають виконуватись такі само заходи безпеки, як і з наповненими балонами.

13.8.29. При виявленні витікання газу роботу необхідно негайно припинити, ліквідувати витікан­ня, провітрити приміщення.

13.8.30. Усі газороздаточні трубопроводи повинні бути заземлені.

13.8.31. Наземні газопроводи та балони повинні фар­буватись:

ацетиленові – в білий колір;

кисневі – в голубий.

13.8.32. Приєднання та від’єднання від мережі електрозварювальних установок повинно виконувати­ся тільки електриком.

13.8.33 Перед приєднанням електрозварювальної установки необхідно провести зовнішній огляд усієї установки і переконатися в її справності. Особливу увагу при цьому потрібно звернути на стан контактів та заземлюючих провідників, справність ізоляції ро­бочих проводів, наявність і справність захисних за­собів. При виявленні будь-яких несправностей зва­рювальну установку включати забороняється.

13.8.34. Перед приєднанням електрозварювальної установки до електромережі необхідно, у першу чер­гу, заземлити її, а при від’єднанні, навпаки, спочат­ку від’єднати установку від електромережі, а потім зняти заземлення.

13.8.35. Довжина проводів від електромережі до зва­рювальної установки не повинна перевищувати 10 м.

Ізоляція проводів повинна бути захищена від механічних пошкоджень.

13.8.36. Пересувати електрозварювальну установ­ку дозволяється тільки після від’єднання її від елек­тромережі.

13.8.37. Лещата електрозварника, які установлені на заземленому металевому столі, повинні мати інди­відуальне заземлення.

13.8.38. Конструкція і технічний стан електродотримача повинні забезпечувати надійне кріплення та безпечну зміну електроду. Рукоятка електродотри­мача повинна бути виготовлена з діелектричного вог­нестійкого матеріалу.

13.8.39. З’єднання зварювальних проводів слід виконувати гарячою пайкою, зваркою або за допомо­гою гільз з гвинтовими зажимами. Місце з’єднання повинно мати надійну ізоляцію, гільзи з затискача­ми обов’язково замкнуті у колодку із небиткого ма­теріалу, а головки затискних гвинтів утоплені в тіло колодки. З’єднання закруткою забороняється.

13.8.40. Приєднання проводів до електродотри­мача та зварювального виробу повинне здійснювати­ся механічними затискачами або методом зварки. При зварювальному струмі більше 600 А струмопідвідний провід повинен приєднуватися до електродотримача, обминувши його рукоятку.

13.8.41. У кабінах для зварювання та на робо­чих місцях зварників повинні знаходитися пристосу­вання (штативи тощо) для укладання на них елект­родо­тримачів при короткочасній перерві в роботі.

13.8.42. Метал у місцях зварювання повинен бути сухим, очищеним від бруду, масла, окалини, іржі та фарби.

13.8.43. При електрозварювальних роботах забо­роняється:

проводити ремонт електрозварювальних устано­вок, що знаходяться під напругою;

підсобним робітникам при електрозварюванні працювати без захисних окулярів;

після закінчення роботи або при тимчасовому залишенні електрозварником робочого місця лишати ввімкнену електрозварювальну установку;

використовувати як зворотній провід труби, рейки і подібні випадкові металеві предмети;

установлювати зварювальний трансформатор зверху дроселя;

використовувати проводи з пошкодженою ізо­ляцією.

13.8.44. При проведенні зварювальних робіт без­посередньо на автомобілі повинні бути вжиті заходи, що забезпечують пожежну безпеку, для чого необхід­но горловину паливного бака і сам бак закрити ли­стом металу або азбесту від попадання на нього іскор, очистити зони зварювання від залишків масла, лег­козаймистих і горючих рідин, а поверхню прилеглих ділянок – від горючих матеріалів.

Перед проведенням зварювальних робіт над палив. ним баком або ближче ніж 1 м від нього бак необ­хідно зняти.

Перед проведенням зварювальних робіт на газоба­лонному автомобілі газ із балонів повинен бути ви­пущений або злитий на посту зливу (випуску) газу.

При електрозварювальних роботах необхідно до­дат­ково заземлити раму та кузов автомобіля.

13.8.45. Перед зварюванням паливних баків та інших ємностей з-під легкозаймистих і горючих рідин необхідно: злити залишки палива через зливний отвір, промити їх гарячою водою, пропарити парою, знову промити гарячою водою з каустичною содою, просу­шити гарячим повітрям до повного видалення слідів легкозаймистих та горючих рідин. Зварювання слід виконувати при відкритих горловинах (люках) та зливних пробках.

Дозволяється виконувати зварювання, попередньо заповнивши ємність гарячою водою або безперервно подаючи інертний газ (азот, відпрацьовані гази від карбюраторного двигуна).

Для заповнення ємності відпрацьовані гази Необ­хідно подавати шлангом, який обладнаний іскрогас­ником. Шланг приєднують до вихлопної труби авто­мобіля, що працює на малих обертах колінчастого валу.

Зварювання необхідно виконувати при безперервному поданні відпрацьованих газів протягом всього часу зварки. Для видалення газів із зварюваної ємності або паливного баку можуть бути використані спускні отвори.

13.8.46. Виконання працюючими робіт з ремонту паливних баків автомобілів із застосуванням зварю­вання дозволяється тільки після проведення цільо­вого інструктажу і оформлення наряд-допуску відпо­відно до додатка 3.

13.8.47. Зняття агрегатів та вузлів з автомобілів із застосуванням різання повинне проводитись тіль­ки після вжиття заходів щодо попередження їх падін­ня.

13.9. Мідницькі роботи


13.9.1. При виконанні мідницьких робіт можуть мати місце такі основні небезпечні та шкідливі ви­робничі фактори:

термічні фактори (вибухи паливних баків, ємнос­тей з-під легкозаймистих і горючих рідин, паяльних ламп; опіки кислотою, припоєм, полум’ям);

падіння радіаторів і паливних баків;

наявність у повітрі робочої зони шкідливих ре­човин (аерозолю свинцю, парів кислот, вуглецю ок­сиду).

13.9.2. Мідницькі роботи повинні виконуватися у спеціально відведеному приміщенні, яке оснащене устаткуванням, пристроями та інструментом згідно з нормативно-технологічною документацією.

13.9.3. Мідницькі роботи повинні проводитися при працюючій вентиляції.

13.9.4. Робочі місця при проведенні паяльних робіт повинні бути очищені від горючих матеріалів.

13.9.5. При пайці паливних баків і ємностей з-під легкозаймистих та горючих рідин необхідно до­дер­жуватись вимог, викладених в п. 13.8.45 цих Правил.

13.9.6. Паяти радіатори, паливні баки та інші великі деталі необхідно на спеціальних підставках (стендах), які обладнані піддонами для стікання при­пою.

13.9.7. Прочищаючи трубки радіатора шомполом, не слід тримати руки на протилежній стороні труб­ки.

Забороняється вводити шомпол в трубку до упору рукоятки.

13.9.8. Тиск стиснутого повітря при випробуванні радіатора не повинен перевищувати величини, яка вказана в технологічній документації для конкретної марки автомобіля.

13.9.9. Травлення кислоти повинно проводитися у кислототривкій ємності, яка не б’ється, і тільки у витяжній шафі (забороняється застосування скляної тари).

Забороняється при травленні опускати у кислоту відразу велику кількість цинку.

13.9.10. Зберігати флюс та матеріали для його виготовлення необхідно у витяжній шафі у кількості, що не перевищує потреби на добу.

13.9.11. Паяльні лампи перед початком роботи і періодично, не рідше одного разу на місяць, повинні підлягати огляду та перевірці на герметичність з наступною реєстрацією в спеціальному журналі. Не­справні лампи необхідно здавати в ремонт.

13.9.12. При роботі з паяльною лампою необхід­но додержуватись таких вимог:

перед розпалюванням перевірити її справність;

резервуар лампи не повинен мати тріщин і за­пайок легкоплавкими припоями;

пробка наливного отвору повинна бути закруче­на до відказу;

розбирати паяльну лампу можна лише після стравлювання стиснутого повітря;

гасити полум’я паяльної лампи слід тільки за­пірним вентилем.

13.9.13. При роботі з паяльною лампою заборо­няється:

розпалювати несправну паяльну лампу;

заливати лампу пальним більше ніж на 3/4 ємності її резервуару;

використовувати для заправлення етильований бензин;

заправляти паяльну лампу пальним, виливати дальнє або розбирати паяльну лампу ближче ніж 3 м від відкритого вогню;

заливати пальне в неохололу лампу;

випускати стиснуте повітря через наливний отвір лампи, що горить, або при неохололому пальнику;

підвищувати тиск у резервуарі лампи при нака­чуванні повітря більш допустимого робочого тиску згідно з паспортом;

працювати з лампою, яка не пройшла періодич­ну перевірку.

13.9.14. При виявленні просочування палива, деформації резервуару лампи та інших несправностей необхідно негайно припинити роботу з нею.

13.9.15. При використанні газових пальників при паянні необхідно додержуватись вимог Правил безпеки у газовому господарстві (розділ 2, п. 5 цих Правил).

13.9.16. Свинець і кольорові метали необхідно плавити тільки у витяжній шафі. Посудину з роз­плавленим металом забороняється ставити на сиру підлогу.

13.9.17. У приміщенні, де виконуються мідницькі роботи, повинні завжди знаходитися розчини для нейтралізації кислоти відповідно до п. 13.11.І7 цих Правил.

13.10. Роботи фарбувальні та антикорозійна обробка


13.10.1. При виконанні фарбувальних робіт та робіт по антикорозійному обробленню можуть мати місце такі основні небезпечні та шкідливі виробничі фактори:

термічні фактори (пожежі, вибухи);

падіння працюючих з висоти (помостів, драбин-стрем’янок тощо);

падіння деталей, вузлів, агрегатів;

наявність у повітрі робочої зони шкідливих речо­вин (ксилолу, толуолу, ацетону, уайт-спіриту тощо).

13.10.2. Організація і виконання робіт на дільниці фарбування та антикорозійного оброблення повинна відповідати вимогам Правил і норм техніки безпеки, пожежної безпеки та виробничої санітарії для фарбу­вальних цехів (розділ 2, п. 22 цих Правил) та цим Правилам.

13.10.3. Роботи по фарбуванню та антикорозій­ному обробленню повинні проводитися в окремих приміщеннях, які оснащені устаткуванням, пристро­ями та ін­струментом згідно з нормативно-технологіч­ною документацією.

13.10.4. Роботи по приготуванню фарб, фарбуван­ню та антикорозійному обробленню повинні викону­ватися при працюючій вентиляції.

13.10.5. Лакофарбувальні матеріали повинні над­ходити на робочі місця у готовому виді. Складання та розбавлення усіх видів фарб повинно проводитися в окремому приміщенні (відділенні) для приготуван­ня фарби.

13.10.6. Переливання лакофарбувальних матері­алів із однієї тари в іншу повинно проводитися на металевих піддонах з бортами не нижче 50 мм.

13.10.7. Запас матеріалів для фарбування та ан­тикорозійного оброблення на дільниці необхідно збе­рігати у закритій тарі і він не повинен перевищувати змінної потреби.

13.10.8. Вся тара з лакофарбувальними матеріа­лами повинна мати бирку (ярлик)з точним наймену­ванням матеріалу.

13.10.9. При роботі з пульверизатором повітряні шланги повинні бути надійно з’єднані. Роз’єднувати шланги дозволяється тільки після припинення по­дання повітря.

Забороняється підіймати тиск у фарбонагнітальному бачку вище робочого.

13.10.10. При нанесенні покриття пульверизато­ром спочатку роботи слід попередньо перевірити справ­ність шлангів, бачка для фарби, манометра, фарбо­розпилювача, запобіжного клапана.

13.10.11. Щоб уникнути зайвого туманоутворення і з метою зменшення забруднення робочої зони аерозолем, парами фарб і лаків, при фарбуванні пуль­ве­ризатором, фарборозпилювач слід тримати перпенди­кулярно фарбованій поверхні на відстані не більш 350 мм від неї.

13.10.12. Забороняється застосовувати для пульверизаторного фарбування емалі, фарби, матеріали для грунтування, що містять у собі з’єднання із свинцю. Як виняток допускається застосовувати ці матеріали лише з дозволу органів державного санітарно-епідем­іологічного нагляду, коли неможлива заміна з’єднань із свинцю менш шкідливими з технічних причин; при цьому повинні вживатися від­повідні застережні захо­ди.

13.10.13. Лакофарбувальні матеріали, у склад яких входять дихлоретан та метанол, дозволяється застосовувати тільки при фарбуванні щіткою.

13.10.14. При фарбуванні кузовів фургонів і ав­тобусів, кабін, великих ємностей та на висоті більше 1 м необхідно користуватися міцно установленими помостами з поручнями, переносними або пересувни­ми драбинами-стрем’янками.

13.10.15. Фарбування в середині кузова автобу­са, фургона тощо необхідно проводити при відкритих дверях, вікнах, люках.

13.10.16. При постановці автомобіля на поворот­ний стенд (перекидач) необхідно виконати вимоги п. 13.4.17 цих Правил.

13.10.17. Перед антикорозійним обробленням, фарбуванням і особливо сушінням газобалонного ав­то­мобіля необхідно повністю випустити (злити) газ із балонів на посту випуску (зливу), а балони проду­ти стиснутим повітрям або азотом до повного вида­лення залишків газу.

13.10.18. Розміри фарбувальних камер повинні забезпечувати зручний підхід робітників до автомо­біля, що фарбується. Прохід між стіною камери і автомобілем, що фарбується, повинен мати ширину не менше 1,2 м.

13.10.19. Переміщення автомобілів до фарбуваль­них камер повинно здійснюватися за допомогою транс­портерів, візків тощо, які б виключали пересування автомобілів своїм ходом.

13.10.20. Фарбувальні камери необхідно очища­ти від осілої фарби у міру її накопичення, але не рідше одного разу на тиждень, після закінчення зміни і при працюючій вентиляції.

Сепаратори необхідно очищати у міру їх забруд­нення, але не рідше ніж через 160 годин роботи фарбувальної камери.

13.10.21. Для полегшення очищення камер від осі­лої фарби їх стінки треба покривати тонким шаром консистентної змазки. При очищенні поверхні від від­кла­день не можна допускати ударів об металеві конструкції.

13.10.22. Рукоятки інструментів для грунтуван­ня та фарбування (шпателів, щіток, ножів) повинні кожен день після закінчення роботи очищатися.

13.10.23. При виконанні фарбувальних робіт і антикорозійної обробки забороняється:

проводити роботи з лакофарбувальними мате­ріа­лами і розчинниками без застосування засобів інди­відуального захисту (спецодягу, респіраторів, захис­них окулярів тощо);

користуватися відкритим вогнем (сірниками, паяльними лампами, проводити зварювальні роботи то­що), палити на дільницях фарбування і антикоро­зійної обробки, у місцях збереження фарб та розчин­ників, а також у місцях збереження порожньої тари з-під фарб та розчинників;

використовувати лакофарбувальні матеріали (фар­би, розчинники тощо) невідомого складу;

проводити роботи при вимкненій або несправній вентиляції;

користуватися інструментом, який дає іскру при ударах, та електроінструментом;

тримати легкозаймисті рідини v відкритій тарі;

зберігати порожню і ару з-під фарб і розчин­ників у робочих приміщеннях; для зберігання порож­ньої тари необхідно виділити спеціальне приміщення (склад) або площадку поза приміщенням на відстані від нього не менш 25 м.

13.10.24. Розлиті на підлогу фарби і розчинники необхідно негайно прибирати із застосуванням піску або тирси і видаляти із фарбувальної дільниці.

13.10.25. Обтиральні матеріали (ганчір’я) після застосування повинні складатися в металеві ящики з кришками.

13.10.26. Після закінчення роботи з лакофарбо­вими та антикорозійними матеріалами та перед прий­манням їжі необхідно старанно вимити руки милом. Після роботи необхідно також прийняти душ.

13.10.27. Забороняється зберігати продукти хар­чування і приймати їжу в приміщеннях для фарбу­вання та антикорозійної обробки.

13.11. Акумуляторні роботи


13.11.1. При виконанні робіт по ремонту і заряд­женню акумуляторних батарей можуть мати місце такі основні небезпечні та шкідливі виробничі фактори:

термічні фактори (вибухи при зарядженні бата­рей; опіки кислотою, електролітом, розплавленим свинцем);

наявність у повітрі робочої зони шкідливих ре­човин (парів кислот, аерозолю свинцю).

13.11.2. Ремонт акумуляторних батарей повинен проводитися в окремих приміщеннях, які оснащені устаткуванням, приладами, пристроями та інструмен­том згідно з нормативно-технологічною документацією.

13.11.3. Роботи по ремонту акумуляторних бата­рей повинні виконуватись при працюючій вентиляції.

Припливно-витяжна вентиляція зарядної повинна включатися перед початком зарядження батарей і від­ключатися після повного видалення газів, але не раніш як через 1,5 години після закінчення заряд­ження.

Вентиляція зарядного відділення блокується із зарядним пристроєм; зарядний струм не подається до акумуляторних батарей при непрацюючій вентиляції.

13.11.4. Для переміщення акумуляторних бата­рей по території та в приміщеннях підприємства не­обхідно користуватися спеціальними візками, плат­форма яких виключає можливість падіння батарей.

13.11.5. При перенесенні вручну малогабаритних акумуляторних батарей необхідно використовувати, пристрої (захвати) і додержуватись застережних за­ходів, щоб уникнути обливання електролітом.

13.11.6. Готувати кислотний електроліт необхід­но в спеціальних посудинах (керамічних, пластмасо­вих і т.п.), при цьому необхідно спочатку налити дистильовану воду, а потім вливати кислоту тонким струменем. Переливати кислоту із бутлів слід тільки за допомогою спеціальних пристроїв (качалок, сифонів тощо).

13.11.7. Переливати кислоту вручну, а також вливати воду в кислоту забороняється.

13.11.8. Бутлі з кислотою, електролітом дозво­ляється переносити на спеціальних носилках або інших пристроях, які виключають падіння бутлів, а також перевозити міцно закріпивши їх на візках. Пробки на бутлях повинні бути щільно закриті.

Всі посудини з кислотою та електролітом повинні мати відповідні написи.

13.11.9. При приготуванні лугового електроліту посудину з лугом слід відкривати обережно, не засто­совуючи великих зусиль. Щоб полегшити відкриван­ня посудини, пробка якої залита парафіном, дозво­ляється прогрівати горловину посудини ганчіркою, змоченою гарячою водою.

13.11.10. Великі куски їдкого калію необхідно дробити, накриваючи їх чистою тканиною для запо­бігання розлітанню дрібних частинок. Забороняється брати їдкий калій руками; його слід брати за допо­могою стальних щипців, пінцета або металевої лож­ки.

13.11.11. Акумуляторні батареї, що установлю­ються для зарядження, повинні з’єднуватись між собою тільки проводами з наконечниками, які щільно прилягають до клем батарей і виключають можливість іскріння. З’єднувати наконечники акумуляторних батарей дротом “закруткою” забороняється.

Приєднання акумуляторних батарей до зарядного пристрою і від’єднання їх повинно проводитися тільки при виключеному зарядному устаткуванні.

13.11.12. Контроль за ходом зарядження пови­нен здійснюватись за допомогою спеціальних приладів (термометра, навантажувальної вилки, ареометра то­що).

Перевіряти акумуляторну батарею коротким зами­канням забороняється.

Зарядження акумуляторних батарей повинно про­водитися тільки при відкритих пробках і включеній витяжній вентиляції.

13.11.13. Для огляду акумуляторних батарей необхідно користуватися переносними світильниками у вибухобезпечному виконанні напругою не більше 42 В.

13.11.14. При проведенні акумуляторних робіт забороняється:

входити в зарядну з відкритим вогнем (запале­ним сірником, цигаркою тощо);

виконувати роботи при виключеній або несправ­ній вентиляції;

користуватися в зарядній електронагрівальними приладами;

зберігати в акумуляторному приміщенні бутлі з сірчаною кислотою більше добової потреби, а також порожні бутлі та посудини. Їх необхідно зберігати у спеціальному приміщенні;

спільно зберігати та заряджати кислотні та лужні акумуляторні батареї в одному приміщенні;

перебування працівників у приміщенні для за­рядження акумуляторних батарей, крім обслуговую­чого персоналу.

13.11.15. Плавлення свинцю і заповнення ним форм при відливанні деталей акумуляторів, а також плавлення мастики і ремонт акумуляторних батарей повинно проводитися тільки на робочих місцях, які обладнані місцевою витяжною вентиляцією.

13.11.16. Розбирання пластин акумуляторних батарей повинно провадитися тільки після їх проми­вання.

13.11.17. В акумуляторній дільниці повинен зна­ходитись умивальник, мило, вата в упаковці, руш­ник і закриті посудини з 5–10%-ним нейтралізуючим розчином питної соди (для шкіри тіла) і 2–3%-ним розчином питної соди (для очей).

При експлуатації лужних акумуляторів як нейт­ралізуючий засіб вживається 5–10%-ний розчин борної кислоти (для шкіри тіла) і 2–3%-ний розчин борної кислоти (для очей).

13.11.18. При попаданні кислоти або електроліту на відкриті частини тіла необхідно негайно промити цю ділянку тіла нейтралізуючим розчином, а потім водою з милом.

При попаданні кислоти, електроліту в очі необ­хідно промити їх нейтралізуючим розчином, потім водою і негайно звернутися до лікаря.

13.11.19. Електроліт, пролитий на стелаж, вер­стак і т. д. необхідно витерти ганчір’ям, змоченим у 10%-ному нейтралізуючому розчині, а пролитий на підлогу – спочатку посипати тирсою, зібрати її, а потім це місце змочити нейтралізуючим розчином і протерти насухо.

13.11.20. На вхідних дверях в акумуляторну дільницю встановлюють знаки безпеки: “Палити заборонено”, а на дверях зарядного відділення – “Вхід заборонено”, “Користуватися відкритим вогнем за­боронено”.

13.11.21. Забороняється зберігати продукти хар­чування і вживати їжу в приміщеннях акумулятор­ної дільниці.

Після закінчення робіт в акумуляторній необхід­но старанно вимити з милом обличчя та руки і прий­няти душ.

13.12. Ковальсько-ресорні роботи


13.12.1. При виконанні ковальсько-ресорних робіт можуть мати місце такі основні небезпечні та шкідливі виробничі фактори:

падіння ресор, ресорних листів, заготовок, що обробляються;

відлітаючі осколки металу та обрубані частини металу;

термічні фактори (опіки рук та ніг);

підвищені рівні шуму, вібрації;

підвищена температура повітря, променеве теп­ло.

13.12.2. Організація і виконання робіт на ко­вальсько-ресорній дільниці повинні відповідати ви­могам Правил з охорони праці в ковальсько-пресово­му виробництві (розділ 2, п. 21 цих Правил) та цим Правилам.

13.12.3. Ковальсько-ресорні роботи повинні ви­кону­ватись в окремому одноповерховому приміщенні, яке оснащене устаткуванням, пристроями та інстру­ментом згідно з нормативно-технологічною докумен­тацією.

13.12.4. Ковальсько-ресорні роботи повинні ви­ко­нуватись при працюючій вентиляції.

13.12.5. Кувалду для ручного кування повинно бути закріплене на дерев’яній підставці, яка підсилена за­лізним обручем, і установлене так, щоб робоча повер­хня його була горизонтальною. Висота кувалди над рівнем підлоги повинна бути в межах 600–800 мм.

13.12.6. Для міцного утримання заготовок, що обробляються, на рукоятки кліщів слід одягати за­тискні кільця.

Кліщі слід вибирати за розміром так, щоб при захопленні поковок зазор між рукоятками кліщів був не менше 45 мм. Для обмеження зближення рукояток повинні передбачатись упори.

13.12.7. Перед куванням нагрітий метал необхідно очистити від окалини металевою щіткою або скребком.

13.12.8. Класти заготовку необхідно на середину кувадла так, щоб вона щільно прилягала до нього.

13.12.9. При виконанні ковальсько-ресорних робіт допускається підтримувати заготовки руками за умо­ви забезпечення безпеки праці працюючих.

13.12.10. Коваль повинен тримати інструмент так, щоб рукоятка знаходилась не проти нього, а збоку.

13.12.11. Перед початком робіт на молоті слід перевірити холостий хід педалі, справність огород­ження (блокіровки), а також прогріти бойки молота куском гарячого металу, затискуючи його між верхнім та нижнім бойками.

13.12.12. Команду молотобійцю “Бий!” може по­давати тільки коваль. При команді “Стій!”, ким би вона не була подана, молотобоєць повинен негайно припинити роботу.

Коваль без попередження молотобійця не накла­дає інструмент на поковку і не змінює її положення.

13.12.13. При рубанні металу в напрямку, куди можуть відлітати обрубані його куски, повинні уста­новлюватися переносні захисні щити.

13.12.14. Для охолодження ручного інструменту біля устаткування (кувалд гарячого кування) повинні установлюватись ємності з водою.

13.12.15. При виконанні ковальських робіт забо­роняється:

кувати чорний метал, охолоджений нижче 800 °С;

кувати метал на мокрій або замасленій кувадлі;

застосовувати непідігрітий інструмент (кліщі, оправки);

торкатися руками (навіть у рукавицях) до га­рячої заготовки;

установлювати заготовку під край бойка молота;

допускати холості удари верхнього бойка моло­та по нижньому;

вводити руку в зону дії бойка і класти поковку руками;

працювати інструментом, що має наклеп;

стояти проти кінця поковки, яка обрубується.

13.12.16. Гарячі поковки і обрубки металу необ­хідно складати у стороні від робочого місця. Не доз­воляється накопичення їх на робочому місці.

13.12.17. Перед ремонтом рами автомобіля вона повинна установлюватися у стійке положення на під­ставки (козелки).

Забороняється виконувати ремонт рам, які виві­шені на підйомних механізмах або установлені на ребро.

Підіймати, транспортувати та перевертати авто­мо­більні рами слід тільки за допомогою підйомних механізмів.

13.12.18. Гідравлічні струбцини для клепання повинні надійно підвішуватися до стелі або спеціаль­ного пристрою.

13.12.19. Для згинання штабового металу або виготовлення вушок листів ресор повинні застосову­ватись спеціальні стенди, які споряджені затискним гвинтом для кріплення полоси.

13.12.20. Рихтування ресор може проводитися тільки на спеціальній установці.

13.12.21. Забороняється:

обрубувати ненагріті листи ресор;

ставити листи ресор, ресори та підресорники до стіни вертикально; їх слід класти на стелажі у гори­зон­тальному положенні;

поправляти заклепку після подання рідини під тиском у циліндр струбцини;

працювати на верстаті для рихтування ресор, що не має кінцевого вимикача реверсування елект­ро­дви­гуна.

13.13. Кузовні роботи


13.13.1. При виконанні кузовних робіт можуть мати місце такі основні небезпечні та шкідливі ви­робничі фактори:

частини абразивних кругів, що розлітаються;

гострі кромки, краї, задирки заготовок, деталей та виробів;

термічні фактори (опіки рук при вирізанні газо­вим зварюванням пошкоджених місць);

підвищені рівні шуму при рихтуванні кузовів, кабін та їх деталей.

13.13.2. Місця виконання кузовних робіт повинні бути оснащені устаткуванням, пристроями та інстру­ментом згідно з нормативно-технологічною докумен­тацією.

13.13.3. Кузова та кабіни, що ремонтуються, повинні установлюватися і надійно закріплятися на спеціальних підставках (стендах).

13.13.4. Деталі, що підлягають правді, повинні установлюватися на спеціальні оправки. Забороняєть­ся правити деталі на вису.

13.13.5. Перед правкою крил та інших деталей з листової сталі їх слід очистити від іржі металевою щіткою біля місцевого відсмоктувача.

13.13.6. При різанні на механічних ножицях та згинанні на вигинальних верстатах працювати доз­воляється тільки з металом, товщина якого не пере­вищує величину, допустиму для даного устат­-куван­ня.

13.13.7. При необхідності скісного зрізу листово­го металу слід починати різати з тієї сторони, де кут між лінією відрізу та краєм металу ближче до прямо­го кута.

13.13.8. Різати метал ножицями слід так, щоб на краях заготовки не залишалось незрізаних зади­рок.

13.13.9. При виготовленні деталей та латок з листової сталі гострі кути, краї та задирки повинні бути зачищені.

13.13.10. Забороняється:

при вирізанні газовим зварюванням пошкодже­них місць притримувати вирізувані частини руками;

працювати зачисною машиною без захисного кожуха;

при різанні листового металу на механічних ножицях подавати метал, утримуючи руки напроти рі­зальних роликів.

13.13.11. При обслуговуванні та ремонті кузовів автобусів, фургонів, кабін на висоті більше 1 м не­обхідно застосовувати помости, переносні драбини-стрем’янки.

Працювати на випадкових підставках або з при­ставних драбин забороняється.

13.13.12. При підійманні по драбині робітнику забороняється тримати в руках інструмент, матеріал та інші предмети. Для цього повинна застосовува­тись сумка або спеціальний ящик.

Забороняється проводити одночасно роботу на драбині, помостах та унизу під ними.

13.13.13. При вирізанні опорних частин кузова під ними повинні бути установлені надійні упори.

13.13.14. Робітники, які працюють спільно зі зварником, а також виконують роботи зачисними машинами, повинні користуватися захисними окуля­рами.

13.13.15. Переносити, правити та різати деталі з листового металу дозволяється тільки в рукавицях.

13.13.16. У процесі роботи обрізки металу необ­хідно складати у спеціально відведене місце (ящик).

13.14. Оббивальні роботи


13.14.1. При виконанні оббивальних робіт можуть мати місце такі основні небезпечні та шкідливі ви­робничі фактори:

колючі та різальні предмети (голки, нитки при обриві їх рукою);

частини швейної машини, які рухаються;

пил органічний.

13.14.2. Оббивальні роботи повинні проводитися в окремому приміщенні, яке оснащене обладнанням, пристроями та інструментом згідно з нормативно-технологічною документацією.

13.14.3. Розбирання і складання подушок та спи­нок сидінь автомобілів повинно проводитися на сто­лах, які обладнані місцевою вентиляцією.

13.14.4. При ремонті подушок та спинок сидінь для зручності натягування оббивного матеріалу на їх каркаси, для стискання пружин необхідно користу­ватися спеціальними пристроями.

13.14.5. При зніманні оббивки стелі і дверей лег­кових автомобілів та мікроавтобусів слід користува­тися пилососами.

13.14.6. В приміщенні оббивних робіт допускаєть­ся зберігання змінного запасу клею у витяжній шафі.

13.14.7. Синтетичні оббивні матеріали, що ма­ють різкий запах, повинні зберігатися в рулонах в спеціальних шафах або на стелажах, обладнаних місцевими відсмоктувачами.

13.14.8. При ручному шитті необхідно користу­ватися наперстком або іншими пристроями, що вик­лючають отримання травм.

13.14.9. Перед початком робіт на швейній машині з електричним приводом необхідно перевірити на­явність і стан заземлюючих пристроїв, перевірити роботу на холостому ході, наявність огороджень, правильність установлення і надійність кріплення голок.

13.14.10. При виконанні робіт на швейних маши­нах необхідно дотримуватись особливої обережності під час знаходження пальців рук у зоні роботи голки.

13.14.11. У процесі роботи заправку ниток, за­міну голок, видалення ниток, шматків тканини та інших предметів, що потрапили в приводний ме­ханізм, а також чищення і змазування швейної ма­шини можна виконувати тільки при виключеному електродвигуні.

13.14.12. При роботі на швейній машині заборо­няється:

торкатися рухомих частин працюючої машини;

відкривати і знімати запобіжні пристрої, ого­родження;

класти ножиці та інші предмети біля частин машини, що обертаються.

13.14.13. Після закінчення роботи голки слід кла­сти на спеціально відведене місце. Забороняється за­лишати уткнуті голки в матеріалі або виробі на ро­бочому місці.

13.14.14. Забороняється рвати нитку руками або відкушувати. Для цього слід користуватися ножиця­ми або іншими пристроями.

14. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН

14.1. Застосування етильованого бензину


14.1.1. На підприємствах, що застосовують ети­льований бензин, повинен бути чітко встановлений порядок його відпуску, зберігання, витрачення та перевезення, що виключає можливість його викорис­тання не за призначенням.

14.1.2. Підприємства, що застосовують етильова­ний і звичайний бензин, повинні мати окремі ємності для їх зберігання і перевезення, а також окремі паливопроводи і бензоколонки.

14.1.3. Перевозити і зберігати етильований бен­зин треба тільки в справних резервуарах, цистернах чи металевих бочках з кришками або пробками на бензостійких прокладках, які щільно закриваються.

При цьому на тарі повинен бути напис великими літерами: “ЕТИЛЬОВАНИЙ БЕНЗИН”.

14.1.4. Заповнювати резервуари етильованим бен­зином необхідно не більше як на 90% ємності.

14.1.5. Причини, що викликають підтікання та “потіння” тари, що наповнена бензином, слід негай­но усувати. Якщо це неможливо, етильований бен­зин необхідно перелити в справну тару, дотримую­чись усіх заходів перестороги, щоб він не розлився, не потрапив на тіло або одяг робітника тощо.

14.1.6. Забороняється:

перевозити етильований бензин в салонах лег­кових автомобілів, автобусів, у кабінах автомобілів усіх типів, а також на вантажних автомобілях, при­чепах і .напівпричепах разом з людьми і тваринами;

- особа, яка супроводжує вантажний автомобіль з ети­льованим бензином, повинна знаходитися у кабіні;

транспортувати етильований бензин спільно з харчовими продуктами і промисловими товарами;

використовувати цистерну або тару з-під етиль­ованого бензину після очищення для перевезення і зберігання харчових продуктів.

14.1.7. У місцях зберігання, навантаження, роз­вантаження етильованого бензину і роботи з ним для знешкодження пролитого бензину і очищення забруд­нених ним автомобілів, устаткування, підлоги у до­статній кількості повинні знаходитися потрібні засо­би (гас, розчин хлорного вапна або дихлорамін, тир­са, ганчір’я тощо).

14.1.8. При проливанні етильованого бензину і попаданні його на автомобілі, устаткування, площад­ки, підлогу та інші місця їх слід негайно очищати або знешкоджувати. Для цього необхідно засипати піском або тирсою забруднену підлогу або площадки, а металеві поверхні протерти ганчір’ям, яке змочене гасом.

14.1.9. Використовувати цистерну і тару з-під етильованого бензину для перевезення нехарчових вантажів дозволяється тільки після видалення та знешкодження залишків етильованого бензину.

14.1.10. Для знешкодження тари з-під етильова­ного бензину необхідно звільнити її від залишків бензину, промити гасом, а зовні обтерти ганчір’ям, яке змочене гасом.

14.1.11. Операції з переливу, прийому та відпус­ку етильованого бензину повинні бути механізовані. Насоси, паливопроводи, бензоколонки, шланги та інші пристрої, що застосовуються, повинні бути справни­ми і не мати підтікання.

14.1.12. При ремонті паливозаправних колонок, насосів та іншої заправної апаратури з-під етильова­ного бензину без демонтажу необхідно максимально захистити працюючих від вдихання парів бензину (працювати слід на відкритому повітрі з навітряної сторони або в добре вентильованому приміщенні).

14.1.13. У кінці роботи необхідно знешкоджувати інструмент, обладнання і робоче місце старанним очи­щенням і обтиранням їх ганчір’ям, яке змочене гасом.

14.1.14. Миття, розбирання та ремонт двигунів або системи живлення автомобілів, що працюють на етильованому бензині, дозволяється проводити тільки після нейтралізації відкладень тетраетилсвинцю га­сом або іншими нейтралізуючими рідинами.

14.1.15. Заправку автомобілів етильованим бен­зином слід проводити з бензоколонки шлангом, який має роздавальний пістолет. Забороняється заправля­ти автомобілі етильованим бензином за допомогою відер, лійок тощо, а також відпускати етильований бензин у тару (каністри). Оператор заправних станцій і водій повинні знаходитися при заправленні з на­вітряної сторони автомобіля.

14.1.16. Забороняється:

при продувці системи живлення або переливанні етильованого бензину засмоктувати його ротом;

використовувати етильований бензин в двигу­нах, що працюють у середині приміщень (внутрішньо-цеховий транспорт, стаціонарні двигуни тощо);

застосовувати етильований бензин для роботи паяльних ламп, бензорізів, чищення одягу, проми­вання деталей тощо;

застосовувати етильований бензин на випробувальних станціях підприємства без обладнання до­датковою, надійно діючою вентиляцією;

зберігати етильований бензин поза межами спе­ціально обладнаних складів, сховищ тощо.

14.1.17. Робітники (у т.ч. водії), які стикаються з етильованим бензином, повинні бути забезпечені на час роботи засобами індивідуального захисту відпо­відно до установлених норм.

14.1.18. У разі попадання етильованого бензину на руки та інші частини тіла необхідно вимити ці місця гасом, а потім теплою водою з милом.

14.1.19. В інструкціях а охорони праці для опе­раторів заправних станцій, а також на виконання окремих видів робіт, при яких робітники мають кон­такт з етильованим бензином, повинні бути вклю­чені вимоги особистої безпеки при роботі з етильова­ним бензином.

14.2. Застосування антифризу та гальмівних рідин


14.2.1. На підприємствах для попередження от­руєння гальмівною рідиною або антифризом повинен бути чітко встановлений порядок їх відпуску, збері­гання та витрачення за призначенням.

14.2.2. Антифриз (низькозамерзаючі рідини) та галь­мівні рідини слід зберігати і перевозити в справ­них, герметичне закритих ємностях (бочках та спо­живчій тарі).

14.2.3. Перед тим, як налити антифриз або галь­мівну рідину, необхідно ретельно очистити тару від твердих осадів, нальотів та іржі, промити лужним розчином і пропарити. У тарі не повинно бути за­лишків нафтопродуктів.

14.2.4. Антифриз і гальмівну рідину наливають у тару не більше як на 90% її ємності. На тарі, в якій зберігають (перевозять) антифриз та гальмівну ріди­ну, і на порожній тарі з-під них повинен бути незмив­ний напис великими літерами “ОТРУТА”, а також знак, встановлений для отруйних речовин відповідно до ГОСТ 19433-88 (розділ 2, п. 37 цих Правил).

14.2.5. Тару з антифризом і гальмівною рідиною зберігають у сухому приміщенні, яке не опалюється.

14.2.6. Забороняється:

наливати антифриз і гальмівну рідину у тару, яка не відповідає вказаним вище вимогам;

переливати антифриз і гальмівну рідину шлан­гом шляхом засмоктування ротом;

застосовувати тару з-під антифризу і гальмівної рідини для перевезення і зберігання харчових про­дуктів;

перевозити антифриз і гальмівну рідину спільно з людьми, тваринами, харчовими продуктами.

14.2.7. Злитий із системи охолодження двигуна антифриз повинен бути зданий за актом на склад для зберігання.

Вимоги до зберігання відпрацьованого антифризу такі само, як і для свіжого.

14.2.8. Перед заправкою системи охолодження антифризом необхідно:

перевірити, чи немає в системі охолодження (в з’єднувальних шлангах, радіаторі, сальниках водяного насоса тощо) течі, а при наявності – необхідно її ліквідувати;

промити систему охолодження чистою гарячою водою.

14.2.9. Заправку системи охолодження двигуна антифризом і гальмівної системи гальмівною рідиною слід проводити тільки за допомогою спеціально при­значеної для цієї мети посудини. Заправна посудина повинна бути очищена і промита, як зазначено вище в п. 14.2.3, і мати відповідний напис: “Тільки для антифризу” або “Тільки для гальмівної рідини”.

При роботі з цими рідинами необхідно вжити за­ходи, що виключають попадання в них нафтопро­дуктів (бензину, дизельного палива, масла тощо).

14.2.10. Заливати антифриз у систему охолоджен­ня без розширювального бачка слід не до горловини радіатора, а на 10% менше об’єму системи охолод­ження, тому що під час роботи двигуна (при на­гріванні) антифриз розширюється більше води, що може призвести до його витікання.

14.2.11. Після кожної операції з гальмівною ріди­ною та антифризом (одержання, видача, заправка ав­томобіля, перевірка якості) треба ретельно мити руки водою з милом. При випадковому заковтуванні анти­фризу або гальмівної рідини потерпілому повинна бути негайно надана медична допомога.

14.2.12. Забороняється допускати до роботи з антифризом і гальмівною рідиною осіб, які не прой­шли інструктажу з вимог безпеки при їх викорис­танні та зберіганні.

15. ОСНОВНІ ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПРИ РОБОТІ НА ВЕРСТАТАХ

15.1. Загальні вимоги


15.1.1. При виконанні робіт на механічних дільни­цях, робочих місцях, де розташовані верстати, мо­жуть мати місце такі основні небезпечні та шкідливі виробничі фактори:

обертові частини верстатів і деталі, що оброб­ляються;

деталі, заготовки та їх осколки, стружка, а також інструмент, які вилітають:

частини абразивних кругів, які розлітаються;

різальний інструмент;

ураження електричним струмом;

підвищені рівні шуму.

15.1.2. Організація і виконання робіт на меха­нічній дільниці повинні відповідати Правилам тех­ніки безпеки і виробничої санітарії при холодній об­робці металів (розділ 2, п. 19 цих Правил) та цим Правилам.

15.1.3. Вимоги безпеки до процесів обробки різан­ням повинні бути викладені в технологічних доку­ментах і виконуватись протягом усього технологіч­ного процесу.

15.1.4. Верстати, при роботі на яких виділяються шкідливі речовини, повинні працювати з ввімкненою місцевою вентиляцією для їх видалення із зони різання.

15.1.5. Для працюючих, які беруть участь у тех­нологічному процесі різання, повинні бути забезпе­чені зручні робочі місця, де б ніщо не заважало їх діям під час виконання робіт.

15.1.6. На кожному робочому місці біля верстата на підлозі повинні бути дерев’яні трапи на всю дов­жину робочої зони і шириною не менше 0,6 м від Частин верстата, що виступають.

15.1.7. Верстати повинні приводитись у дію та обслуговуватись тільки тими особами, за якими вони закріплені. Пускати в дію верстати і працювати на них іншим особам забороняється.

Ремонт верстатів повинен виконуватись спеціаль­но призначеними особами.

15.1.8. Перед початком роботи на верстаті необ­хідно перевірити справність та наявність усіх огород­жень і пристроїв, надійність закріплення різального інструменту, а також випробувати верстат на холос­тому ходу.

15.1.9. Виключення верстата обов’язкове: у разі припинення подання струму; при зміні робочого інстру­менту, закріпленні або установленні деталі, що об­робляється, знятті її з верстата, а також при ре­монті, чищенні та змащенні верстата, прибиранні ошурок та стружки.

15.1.10. Для зняття, установлення деталей або заготовок масою більше 20 кг необхідно використо­вувати підйомно-транспортні механізми, обладнані спеціальними пристроями (захватами).

15.1.11. Вироби, що оброблюються на верстатах, повинні міцно і надійно закріплятися.

15.1.12. При роботі на верстатах повинні засто­совуватись передбачені на них засоби колективного захисту.

15.1.13. При відсутності або несправності на вер­статах захисних щитків для захисту очей, робітники повинні працювати в захисних окулярах.

15.1.14. Працювати на несправних верстатах, а також на верстатах з несправним або погано закріп­леним огородженням забороняється.

15.1.15. Укладання матеріалів та деталей біля робочих місць повинно робитися способом, що забез­печує їх стійкість.

15.1.16. Робоче місце верстатника і приміщення повинні завжди утримуватися в чистоті і не захара­щуватись виробами та матеріалами.

15.1.17. Видалення стружки з верстата повинно роби­тися відповідними пристроями (гачками, щітка­ми). Прибирати стружку руками забороняється.

Гачки повинні мати гладкі рукоятки та щиток, що запобігає порізам рук стружкою.

Прибирання стружки з робочих проходів повинно проводитися ретельно, накопичення стружки не до­пускається. Стружку збирають у спеціальні ящики і в міру їх заповнення видаляють із приміщення.

15.1.18. Мастильно-охолоджувальні рідини, що вико­ристовуються для обробки різанням, повинні мати відповідний дозвіл Міністерства охорони здоров’я.

15.1.19. Верстатники при виконанні роботи повинні користуватися засобами індивідуального захисту.

15.1.20. При залишенні робочого місця (навіть короткочасно) верстатник повинен виключити верстат.

15.1.21. Біля кожного верстата повинна бути вивішена табличка із зазначенням особи, яка відпо­відає за його експлуатацію.

15.2. Токарні верстати


15.2.1. Знімаючи (згвинчуючи) патрон або план­шайбу, необхідно обертати їх тільки вручну. Забороняється для виконання цієї операції включати шпин­дель верстата.

15.2.2. Під час роботи верстата забороняється торкатися обертаючих частин, вводити руку в зону їх руху, класти на верстат деталі та інструменти.

15.2.3. При обробці в’язких матеріалів (сталей) необхідно застосовувати різці зі спеціальною заточкою або пристрої, що забезпечують роздроблення стружки в процесі різання.

При обробці крихких матеріалів і при утворенні роздрібленої на малі частини стружки повинні засто­совуватись стружковідвідники.

15.2.4. Обробка металів, що утворюють зливну стружку, повиннапроводитися із застосуванням стружколомачів для роздроблення стружки.

15.2.5. Опиловка, поліровка, зачистка абразив­ним полотном деталей, що обробляються на верста­тах, повинна проводитися за допомогою спеціальних пристроїв (інструменту) і методами, що забезпечують безпеку виконання цих операцій.

15.2.6. Прутковий матеріал, що подається для обробки на верстати, не повинен мати кривизни.

15.2.7. При роботі на високих швидкостях з ме­тою безпеки необхідно користуватися обертовими центрами.

15.2.8. Для створення безпечних умов праці при обробці деталей великої довжини повинні застосову­ватись люнети.

15.3. Свердлильні верстати


15.3.1. При встановленні свердел та інших різаль­них інструментів і пристроїв у шпиндель верстата необхідно звертати особливу увагу на міцність їх закріплення і точність центрування.

15.3.2. Видалення стружки із просвердлюваного отвору дозволяється проводити тільки після зупинення верстата і відведення інструменту.

15.3.3. Усі предмети, які призначені для оброб­ки, за виключенням особливо важких, повинні бути встановлені і закріплені на столі або плиті сверд­лильного верстата нерухомо за допомогою лещат, кон­дукторів або інших надійних пристроїв.

15.3.4. Для витягання інструменту зі шпинделя вер­стата повинні застосовуватись спеціальні молотки і вибивачі, зроблені із матеріалу, який виключає відокремлення його частинок при ударі.

15.3.5. Шпиндель з патроном повинен самостійно повертатися у верхнє положення при відпусканні штур­вала подачі свердла.

15.3.6. Забороняється:

застосовувати свердла і патрони із забитим або спрацьованим хвостовиком;

використовувати при роботі на верстаті рука­виці;

утримувати виріб під час обробки руками.

15.3.7. Клини, гвинти та інші елементи, що ви­користовуються для закріплення інструмента, не по­винні виступати над периферією шпинделя.

15.4. Фрезерні верстати


15.4.1. При установленні і зміні фрез повинні застосовуватись спеціальні пристрої, що запобігають порізам рук.

15.4.2. Неробочі частини фрез повинні бути ого­роджені.

15.4.3. Забороняється застосовувати фрези (дис­кові пилки), що мають тріщини або поламані зуб’я.

15.4.4. .Збірні фрези повинні мати пристрої, що запобігають вилітанню зубців під час роботи.

15.5. Заточувальні та шліфувальні верстати


15.5.1. Перед встановленням на верстат абразив­ний інструмент повинен бути оглянутий. Не дозво­ляється експлуатація інструменту з тріщинами на поверхні, а також того, який не має відмітки про випробування на механічну міцність або з простроченим терміном зберігання.

15.5.2. Перед встановленням усі абразивні круги повинні бути відбалансовані. При виявленні дисба­лансу круга після перевірки або у процесі роботи він повинен бути повторно відбалансований.

15.5.3. При встановленні абразивного круга необ­хідно між фланцями і кругом установлювати проклад­ки із картону або іншого еластичного матеріалу тов­щиною 0,5–1,0 мм. Прокладки повинні виступати за фланець по всій окружності не менше як на 1 мм.

15.5.4. Перед початком роботи круг, який встановлено на шліфувальний верстат, повинен бути пе­ревірений на ходу (вхолосту) при робочому числі обер­тів: круг діаметром до 400 мм не менше 2хв., понад 400 мм – не менше 5 хв.

15.5.5. До роботи можна приступати, тільки переконавшись у тому, що круг не має биття.

15.5.6. Захисний екран заточувального верстата повинен бути зблокованим з пусковим пристроєм, що виключає можливість пуску верстата при піднятому (відведеному) екрані.

15.5.7. Випробування, встановлення і правка аб­разивних кругів проводиться спеціально призначени­ми і підготовленими робітниками.

15.5.8. Правку шліфувальних кругів дозволяється проводити тільки спеціально призначеним для цієї мети інструментом (алмазним олівцем, металевими ролика­ми, металокерамічними дисками тощо). При правці обов’язково користуватись захисними окулярами.

15.5.9. Забороняється:

приймати круги без відмітки про їх випробу­вання;

проводити правку кругів не призначеним для цього інструментом;

при обробці виробів шліфувальним кругом зас­тосовувати важелі для збільшення натиску на круг;

працювати без захисного кожуха;

виконувати роботу боковими (торцевими) повер­хнями кругів, які спеціально не призначені для та­кого виду робіт.

15.5.10. При зменшенні діаметра круга внаслідок його спрацювання число обертів круга може бути збільшене, але так, щоб не перевищувати колову швидкість, допустиму для даного круга.

15.5.11. Для утримання виробів, що подаються до заточувального (шліфувального) круга вручну, повинні застосовуватись підручники або замінюючі їх пристрої. Підручники повинні бути пересувними, що дозволяє встановлювати їх в необхідному положенні в міру спрацювання круга.

15.5.12. Зазор між краєм підручника і робочої поверхні круга повинен бути менше половини тов­щини оброблюваного виробу, але не більше 3 мм, причому край підручника з боку круга не повинен мати вибоїн, сколів та інших дефектів.

15.5.13. підручники встановлюють так, щоб дотик виробу до круга відбувався вище горизонтальної площини, що проходить через центр круга, але не більше як на 10 мм.

15.5.14. Заточувальні (шліфувальні) верстати при роботі без охолодження повинні бути оснащені пилевідсмоктуючими пристроями.

15.6. Робота на ножицях, пилках та пресах


15.6.1. Ножиці для різання листового металу повинні мати стіл та запобіжну лінійку, укріплену так, щоб місця розрізу залишались видимими для робітника.

15.6.2. Маса противаг пружинних ножиць повин­на бути достатньою, щоб перешкоджати довільному опусканню верхнього ножа.

15.6.3. Гільйотинні ножиці повинні бути осна­щені запобіжними пристроями, що не допускають по­падання пальців робітника під ніж.

15.6.4. Експлуатація ножиць не допускається при наявності одного із наступних дефектів: щербин, вм’я­тин, тріщин у будь-якій частині ножа, затуплення різальної кромки, а також при наявності зазорів між різальними кромками ножів більше допустимої вели­чини.

15.6.5. Неробоча частина диска круглопиляльного верстата повинна огороджуватись.

15.6.6. Стрічкова пилка для розпилювання мета­лу повинна бути закрита металевим кожухом по всій її довжині за винятком відрізка в зоні різання.

15.6.7. При обробці на стрічкових та дискових пилках дрібних предметів вони повинні бути облад­нані пристроями, що подають і утримують предмет, який обробляється, та усувають можливість ушкод­ження пальців робітника.

Забороняється працювати на дискових пилках з трі­щинами, поламаними зуб’ями або пластинками що випали.

15.6.8. Забороняється прибирати ошурки з-під дискових і стрічкових пилок під час їх роботи.

Чищення пилки і прибирання підлоги, що приля­гає до неї, допускається тільки після її зупинки.

15.6.9. Преси повинні мати пристрої, які захи­щають робітника від пошкодження низхідним пуан­соном.

15.6.10. Утримування пускових пристроїв (пускових кнопок, педалей, важелів управління тощо) пресів, а також муфт включення і гальм повинно відповідати вимогам технічної документації і забез­печувати швидке та надійне вмикання і вимикання устаткування і виключати можливість випадкового або довільного вмикання його на робочий хід. Нож­на педаль повинна бути огороджена кожухом, відкри­тим тільки з фронту обслуговування, що виключає можливість дії на неї.

15.6.11. Штампи повинні бути закритого типу в усіх випадках, коли це можливо за умов обробки де­талей, з тим, щоб між матрицею і пуансоном не мог­ли попасти пальці або руки працюючого; в інших випадках небезпечні зони повинні мати огородження.

15.6.12. Для зручного закладання заготовок у штамп пінцетом, кліщами слід робити на відповід­них його деталях виїмки, пази, скоси.

15.6.13. Робота на пресах із застосуванням пін­цетів, кліщів, крючків і інших допоміжних засобів. а також вручну без застосування допоміжного інстру­менту допускається тільки при наявності на них ефективних захисних пристроїв (дворучне включен­ня, фотоелектронний захист тощо), висувних і відкид­них матриць, які зблоковані з включенням преса, або спеціальних пристроїв преса, що усувають можливість травмування рук працюючого.

15.6.14. При штампуванні деталей із поштучних заготовок з ручною подачею у штамп не допускаєть­ся робота преса в автоматичному режимі.

15.6.15. Штампи повинні надійно кріпитися на пресі.

15.6.16. Не дозволяється проводити роботу при несправному штампі, а також на тому, що має тріщи­ни або збиті ударні поверхні.

15.6.17. Укладення заготовок та видалення від­штам­пованих деталей і відходів із штампувального простору допускається тільки при знаходженні по­взуна у верхньому вихідному положенні.

15.6.18. Видалення застрягнутих у штампі дета­лей і відходів повинно здійснюватися тільки за допо­могою відповідного інструменту при виключеному пресі (категорично забороняється видалення застрягнутих деталей і відходів руками).

15.7. Деревообробні верстати


15.7.1. Маятникова пилка повинна мати плава­ючі огородження, що закривають її зуб’я.

15.7.2. Фугувальні верстати повинні бути облад­нані огородженням ножового валу, що автоматично відкриває ножову щілину на ширину оброблюваної деталі.

15.7.3. Круглопиляльні верстати повинні мати металевий кожух, що закриває диск пилки і автома­тично підіймається при поданні матеріалу, а також розклинювальний ніж або диск, який перешкоджав зворотному виходу матеріалу.

15.7.4. Товщина розклинювального ножа повин­на перевищувати ширину пропилу на 0,5 мм для пил діаметром до 600 мм та на 1–2 мм для пил діамет­ром більше 600 мм.

15.7.5. Забороняється працювати на круглопиляльному верстаті, якщо диск пилки має биття, а також тріщини або зламаний зуб.

15.7.6. При обробці на фугувальному верстаті матеріалу довжиною до 400 мм, шириною до 50 мм або товщиною до 30 мм, а також при допилюванні необхідно застосовувати штовхачі; при їх викорис­танні обидві руки верстатника повинні знаходитись на штовхачі.

15.7.7. Для обробки на круглопиляльному вер­статі матеріалу довжиною більше 1500 мм біля вер­стата повинні установлюватися приставні роликові опори; робота з матеріалом довжиною понад 1500 мм без роликових опор забороняється.

15.7.8. Забороняється зупиняти верстат шляхом натискання куском матеріалу на диск.

15.7.9. Приступати до обробки матеріалу на вер­статі можна тільки після того, як вал з різальним інструментом буде мати повне число обертів.

15.7.10. Незалежно від наявності секційних по­давальних вальців на усіх рейсмусових верстатах повинні установлюватися запобіжні упори. На пе­редньому краї столу повинна бути додатково вста­новлена завіса із затримуючих хитних планок.

15.7.11. Неробоча частина шліфувального круга заточувального пристрою, який вмонтований у рейсмусовий верстат, повинна бути повністю огороджена.

15.7.12. У випадку самочинної зупинки різально­го інструменту верстата, коли оброблювана заготов­ка знаходиться під огородженням, необхідно виклю­чити верстат і тільки після цього підняти огород­ження і усунути несправність.

16. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПРИ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

16.1. Підготовка до виїзду, рух по території підприємства та робота на лінії


16.1.1. При експлуатації транспортних засобів на лінії можуть мати місце такі основні небезпечні та шкідливі виробничі фактори:

наїзди проїжджаючих транспортних засобів;

наїзди при зчепленні або розчепленні автомобілів з причепом (напівпричепом), запуску двигуна, само­вільному русі транспортних засобів;

термічні фактори (пожежі, вибухи при подачі палива в карбюратор двигуна самопливом, перевірці наявності палива в баці з використанням відкритого полум’я, витіканні газу із газобалонної установки; опіки парою, водою із радіатора);

- злочинні дії пасажирів та інших осіб;

- падіння піднятого кузова автомобіля-самоски­да, перекидної кабіни вантажного автомобіля, виві­шених на домкраті частин автомобілів;

підвищені рівні шуму і вібрації;

підвищена температура і швидкість руху повітря в теплий період року;

наявність у повітрі робочої зони шкідливих ре­човин (вуглецю і азоту оксидів, акролеїну, вуглеводнів аліфатичних граничних, формальдегіду, метилмеркаптанів).

16.1.2. Перед запуском двигуна необхідно пере­ко­натися, що автомобіль загальмований стоянковим гальмом, а важіль перемикання передач (контролера) поставлений у нейтральне положення.

16.1.3. Запуск двигуна повинен робитися за до­помогою стартера. Використовувати пускову рукоятку дозволяється тільки у виняткових випадках.

При запусканні двигуна автомобіля пусковою рукояткою необхідно, крім вимог згідно з п. 16.1.2, додатково додержуватись таких вимог:

встановити упорні колодки з обох сторін колеса;

пускову рукоятку прокручувати знизу догори;

не брати рукоятку в обхват;

при ручному регулюванні випередження запа­лю­вання установлювати пізнє запалювання;

не включаючи запалювання, провернути колін­частий вал, переконавшись, що важіль перемикання передач знаходиться у нейтральному положенні, вклю­чити запалювання;

не застосовувати будь-яких важелів та підси­лю­вачів, що діють на пускову рукоятку або храпо­вик колінчастого валу.

16.1.4. Забороняється здійснювати запуск двигуна шляхом буксирування автомобіля та перемикання лан­цюга живлення стартера.

16.1.5. Перед запуском двигуна автомобіля, який підключений до системи підігрівання, необхідно від­ключити та від’єднати елементи підігрівання.

16.1.6. Керувати транспортними засобами на те­риторії підприємства дозволяється тільки особам, які призначені наказом по підприємству і мають посвідчен­ня на право керування відповідним видом транспорт­ного засобу.

16.1.7. Швидкість руху транспортних засобів по території підприємства не повинна перевищувати 10 км/год, а в приміщеннях – 5 км/год.

16.1.8. Для організації безпечного руху по тери­торії підприємства складається схематичний план (схема) руху транспортних засобів та працівників з показом дозволених та заборонених напрямків, пово­ротів, зупинок, виїздів, в’їздів тощо. Цей план (схе­ма) доводиться до всіх працюючих та вивішується при в’їзді на територію підприємства.

16.1.9. Під час руху автомобіля по території під­приємства (при обкатці, випробуванні тощо) заборо­няється перебування на ньому осіб, які не мають до цього прямого відношення.

16.1.10. Заправку автомобілів слід проводити у відповідності до вимог Правил технічної експлуатації стаціонарних, контейнерних і пересувних автозаправ­них станцій (розділ 2, п. 46 цих Правил).

16.1.11. При заправленні автомобілів забороняється:

палити та користуватися відкритим вогнем;

проводити ремонтні та регулювальні роботи;

заправляти автомобіль паливом при працюючо­му двигуні;

допускати перелив та розлив палива;

знаходження пасажирів у кабіні, салоні або кузові.

16.1.12. Власник зобов’язаний випускати на лінію технічно справні транспортні засоби, укомплектовані згідно з пп. 10.1.12 та 10.1.13 цих Правил, що під­тверджується підписом у подорожньому листі особи, яка відповідальна за випуск автомобіля на лінію, та водія.

16.1.13. Водій може виїжджати на лінію тільки після проходження медичного огляду і відповідної відмітки про це у подорожньому листі.

16.1.14. Власник перед виїздом зобов’язаний про­інформувати водія про умови праці на лінії, місцях вантажно-розвантажувальних робіт та особливостях вантажу, що перевозиться.

16.1.15. Власник не має права:

примушувати водія (водій не має права) виїжд­жати на автомобілі, якщо його технічний стан та до­даткове обладнання не відповідає Правилам дорожньо­го руху, Правилам технічної експлуатації рухомого складу автомобільного транспорту та цим Правилам;

направляти водія в рейс, якщо він не мав до виїзду відпочинку, передбаченого чинними норматив­ними актами.

16.1.16. Направляючи водія в рейс тривалістю більше 1 доби, власник зобов’язаний:

перевірити укомплектованість автомобіля необ­хідними пристроями, устаткуванням та інвентарем згідно з п.10.1.14 цих Правил та їх справність;

повідомити водію (водіям) про режим праці та відпочинку;

записати у подорожньому листі маршрут сліду­вання з вказанням місць тимчасового та тривалого відпочинку.

16.1.17. При направленні двох та більше авто­мобілів в рейс для спільної роботи на строк більше двох діб власник зобов’язаний наказом призначити особу, яка відповідає за охорону праці. Виконання вимог цієї особи обов’язкове для всіх водіїв групи автомобілів.

16.1.18. При зупинці на відпочинок за межами населених пунктів особа, відповідальна за охорону праці, повинна здійснювати контроль за додержан­ням вимог безпеки праці.

16.1.19. Забороняється водіям, вантажникам та іншим особам під час стоянки відпочивати або спати в кабіні, салоні при працюючому двигуні.

16.1.20. Перед посадкою пасажирів на вантажний автомобіль, призначений для перевезення людей, водій повинен проінструктувати пасажирів про порядок по­садки та висадки, попередити їх про те, що стояти у кузові автомобіля під час руху забороняється.

Перевезення дітей у кузові вантажного автомобі­ля забороняється.

16.1.21. Проїзд у кузовах вантажних автомобілів, які не обладнані для перевезення пасажирів, дозво­ляється тільки особам, які супроводжують (отриму­ють) вантажі при умові, що вони забезпечені місцем для сидіння, розташованим нижче рівня бортів.

16.1.22. Забороняється:

перевезення людей на безбортових платформах, на вантажі, розміщеному на рівні чи вище бортів ку­зова, на довгомірному вантажі і поряд з ним, на цистернах, причепах та напівпричепах усіх типів, у кузовах автомобілів-самоскидів і спеціалізованих ав­томобілів;

перевезення у кабіні, кузові, салоні більшої кіль­кості людей, ніж обладнано місць для сидіння або вказано у паспорті заводу-виготовлювача;

рух автомобіля з відкритими дверима і при на­ходженні людей на підніжках;

вистрибувати із кабіни чи кузова автомобіля.

16.1.23. Особи, які знаходяться в автомобілі, зо­бов’язані виконувати вимоги водія з питань безпеки.

16.1.24. При зупинці (стоянці) автомобіля водій, залишаючи транспортний засіб, повинен вжити всіх заходів проти самовільного його руху: зупинити дви­гун, встановити важіль перемикання передач (конт­ролера) в нейтральне положення, загальмувати авто­мобіль стоянковим гальмом.

Якщо автомобіль стоїть навіть на незначному уклоні, необхідно додатково підставити під колеса упорні колодки.

На спусках та підйомах, де спосіб постановки не регламентується засобами регулювання руху, транс­портні засоби необхідно ставити під кутом до краю проїжджої частини так, щоб виключити можливість їх самовільного руху.

16.1.25. Виходячи із кабіни автомобіля або сало­ну автобуса, водій повинен попередньо переконатися у стані поверхні (наявність вибоїн, слизькості, сто­ронніх предметів тощо), а при виході на проїжджу частину дороги – ще і у відсутності руху як у попут­ному, так і зустрічному напрямках.

16.1.26. На автомобілі-таксомотори у регіонах (міс­тах) з високою криміногенною обстановкою необ­хідно встановлювати захисний екран, а також спе­ціальну сигналізацію.

16.1.27. Зчеплення та розчеплення автомобілів з причепами та напівпричепами повинно проводитися тільки на рівній неслизькій поверхні з твердим по­криттям.

16.1.28. Зчеплення автопоїзда, який складається із автомобіля та причепа., повинні проводити три чоловіка – водій, робітник-зчіплювач та особа, яка координує їх роботу. При цьому водій подає автомобіль назад самим малим ходом, суворо виконуючи команди особи, яка координує проведення зчеплення.

Координуюча особа повинна знаходитися на місці, з якого йому одночасно добре видно водія та робіт­ника-зчіплювача протягом усього періоду проведення зчеплення. Подавати допомогу зчіплювачу, а також покидати йому своє місце до закінчення зчеплення забороняється.

У виключних випадках (дальні рейси, перевезен­ня сільськогосподарських продуктів з полів тощо) зчеплення дозволяється проводити одному водію. У цьому випадку він повинен:

загальмувати причіп стоянковим гальмом;

перевірити стан буксирного обладнання;

покласти упорні колодки під задні колеса при­чепа;

провести зчеплення, включаючи з’єднання гід­рав­лічних, пневматичних та електричних систем ав­то­мобіля та причепів, а також кріплення страховочних тросів (ланцюгів) на причепах, що не мають ав­тома­тичного обладнання.

Забороняється проводити зчеплення при несправ­ності дишля причепа (відсутність пружин дишля, упора, їх несправності тощо).

16.1.29. Перед початком руху заднім ходом необ­хідно зафіксувати поворотний круг причепа стопор ним пристроєм.

16.1.30. Водій перед зчепленням напівпричепа повинен оглянути його та переконатись у справності.

16.1.31. При зчепленні та розчепленні поздовжні осі автомобіля-тягача і напівпричепа повинні розта­шо­вуватися на одній прямій.

16.1.32. Борти напівпричепа при зчепленні та роз­чепленні повинні бути закриті. Перед зчепленням необхідно переконатися у тому, що сідельно-зчепний пристрій, шкворень та їх кріплення справні; на­пів­причіп загальмований стоянковим гальмом; пере­дня частина напівпричепа по висоті розташована так, що при зчепленні передня кромка опорного листа по­падає на полозки або на сідло. При необхідності слід підняти або опустити передню частину напівпричепа.

Перед зчепленням необхідно встановити упорні колодки під колеса напівпричепа.

Забороняється проводити розчеплення при неопущених котках опорного пристрою, а також нерівно­мірному завантаженні напівпричепа.

16.1.33. Сполучні шланги та електропроводи по­винні бути підвішені за допомогою відтяжної пружи­ни на гачок переднього борта напівпричепа, щоб вони не заважали зчепленню, а після зчеплення вони по­винні бути приєднані.

16.1.34. Перед подачею автомобіля назад водій повинен переконатися, що його ніхто не об’їжджає і поблизу немає людей або якихось перешкод.

Перед початком руху заднім ходом в умовах недо­статнього огляду ззаду (із-за вантажу в кузові, при виїзді із воріт тощо) водій повинен вимагати, а влас­ник зобов’язаний виділяти працівника для органі­зації руху автомобіля.

16.1.35. Під час руху на повороті водій автомо­біля-цистерни, ємність якої залита менше як на 3/4, зобов’язаний знизити швидкість до такої, яка б за­без­печувала безпеку дорожнього руху.

16.1.36. При перегріванні двигуна пробку радіа­тора можна відкривати тільки тоді, коли температу­ра води (рідини) нижче 100 °С, інакше при відкри­ванні пробки станеться викид киплячої води.

Пробку радіатора на гарячому двигуні необхідно від­кривати у рукавицях або накривши її ганчіркою. Пробку слід відкривати обережно, не допускаючи інтенсивного виходу пари в сторону відкриваючого.

16.1.37. Для попередження випадків обморожу­вання при усуненні несправностей зимою в дорозі слід працювати тільки у рукавицях. Забороняється тор­катися до металевих предметів, деталей та інстру­менту руками без рукавиць.

16.1.38. Для запобігання виникнення пожежі на автомобілі забороняється:

подавати при несправній паливній системі бен­зин в карбюратор із ємності самопливом за допомо­гою шланга або іншим способом;

проводити ремонт паливної системи при працю­ючому або гарячому двигуні, включеному запалюванні;

залишати в кабінах і на двигуні забруднені маслом або паливом використані обтиральні матеріа­ли;

підігрівати двигун та інші агрегати відкритим вог­нем, а також користуватися ним у безпосередній близькості від приладів системи живлення двигуна (у т. ч. від паливних баків);

палити і користуватись відкритим вогнем при ви­зна­ченні наявності палива у баці, а також при заправленні автомобілів із додаткових ємностей.

16.1.39. Для перевірки наявності палива в па­ливних баках слід застосовувати спеціальні лінійки, які виключають іскроутворення в результаті ударів, переносні світильники у вибухобезпечному виконанні та інші пристрої.

16.1.40. Буксирування несправних автомобілів повинно здійснюватися у відповідності до Правил дорожнього руху України.

16.1.41. Під час ремонту автомобіля на лінії водій зобов’язаний виконувати вимоги безпеки праці, які встановлені для профілактичного обслуговування та ремонту транспортних засобів на підприємстві, згідно з розділом 13 цих Правил. При відсутності у водія необхідних пристроїв та інструменту для безпечного виконання конкретного виду робіт ремонт заборо­няється.

Забороняється допускати до ремонту автомобіля на лінії сторонніх осіб (вантажників, пасажирів тощо).

16.1.42. При вимушеній зупинці автомобіля на узбіччі або на краю проїжджої частини дороги для проведення ремонту водій зобов’язаний включити ава­рійну світлову сигналізацію, одягти сигнальний жи­лет та установити знак аварійної зупинки або ми­готливий червоний ліхтар на відстані не ближче 20 м до транспортного засобу в населених пунктах та 40 м – за їх межами.

16.1.43. Перед вивішуванням частини автомобіля домкратом необхідно встановити його на горизонталь­ну неслизьку площадку за межами проїжджої части­ни дороги, зупинити двигун, включити знижену пе­редачу, загальмувати автомобіль стоянковим галь­мом, встановити під колеса упорні колодки, вивести людей із салона (кузова), кабіни, зачинити двері.

При вивішуванні автомобіля на ґрунтовій поверхні необхідно вирівняти місце установки домкрата, по­класти під домкрат міцну дерев’яну підставку пло­щею не менше 0,1 м2 або дошку.

Забороняється встановлювати домкрат на випад­кові предмети.

16.2. Додаткові вимоги при експлуатації автомобілів,

що працюють на газовому паливі


16.2.1. При експлуатації автомобілів, що працю­ють на стиснутому природному або зрідженому на­фтовому газі, повинні виконуватись вимоги Керівниц­тва (ін­струкції) з їх експлуатації заводів-виготовлю­вачів та цих Правил.

16.2.2. Запуск двигуна (карбюраторного) слід про­водити на паливі одного виду: на газі або бензині.

16.2.3. Для підігрівання двигуна і системи жив­лення, усунення льодових утворень та пробок дозво­ляється застосовувати тільки гарячу воду, повітря або пару.

16.2.4. Перед включенням запалювання, освітлю­вальних електричних приладів та запуском двигуна після міжзмінного відстою або тривалого зберігання автомобілів необхідно не менше як на 3 хвилини від­крити для провітрювання капот, люки відсіків балонів і двері (в автобусах), багажне відділення (у легкових автомобілів), після чого переконатися в герметичності газової апаратури, трубопроводів і з’єд­нань системи живлення.

16.2.5. Витратні та магістральні вентилі необхід­но відкривати повільно, щоб уникнути гідравлічного удару, а закривати – не докладаючи великих зусиль, щоб не пошкодити ущільнювачі.

16.2.6. У процесі експлуатації автомобілі, що працюють на газовому паливі, повинні щоденно, при випуску на лінію та при поверненні їх з лінії, підлягати огляду з метою перевірки герметичності та справності газової апаратури, а також надійності кріплен­ня газових балонів та кронштейнів.

Перевірку герметичності з’єднань газового облад­нання і визначення місць витікання газу проводять за допомогою спеціальних приладів (газоіндикаторів, течешукачів) або мильної емульсії.

16.2.7. На легкових автомобілях (ГАЗ-24-07) і їх модифікаціях необхідно перевірити також стан гумового ущільнювача та дренажного шланга заправ­ного пристрою.

16.2.8. При виявленні витікання газу із балонів через вентилі, запобіжний клапан або іншу арматуру на лінії і неможливості його усунення необхідно ви­пустити газ із балонів в атмосферу в безпечному місці удалині від людей і джерел вогню.

Випуск газу повинен проводитися при непрацюю­чому двигуні і відключеній “масі”.

16.2.9. При виявленні витікання газу під час руху водій зобов’язаний негайно зупинити автомобіль, виключити двигун, закрити усі вентилі, виявити несправності і вжити заходи для їх усунення. При неможливості усунення несправності необхідно при­пинити роботу і повідомити про це на підприємство.

16.2.10. При експлуатації автомобілів, що пра­цюють на газовому паливі, забороняється;

запускати двигун і працювати на автомобілі з несправною газовою апаратурою та при витіканні газу із балона або системи живлення;

робота двигуна на суміші двох палив – бензину та газу;

дозаправляти балони або випускати (зливати) газ у безпосередній близькості від місць стоянки інших автомобілів або поблизу джерел вогню та місць зна­ходження людей;

зупиняти автомобіль ближче 5 м від місця ро­боти з відкритим вогнем, а також користуватися відкритим вогнем ближче 5 м від автомобіля;

проводити перевірку герметичності системи жив­лення відкритим полум’ям;

перевіряти або регулювати прилади електрооб­ладнання, не переконавшись у відсутності газу під капотом двигуна та в інших можливих місцях його накопичення;

експлуатувати автомобіль зі знятим газовим фільтром;

регулювати або ремонтувати газову апаратуру (крім регулювання холостого ходу) при працюючому двигуні;

ударяти по газовій апаратурі та арматурі, що знаходиться під тиском;

залишати у проміжному положенні витратні вентилі; вони повинні бути повністю відкриті або закриті;

застосовувати додаткові важелі для відкриван­ня або закривання витратних або наповнювальних вентилів;

експлуатувати автомобіль на бензині з відкри­тим електромагнітним клапаном і витратними магі­страль­ними вентилями;

запускати двигун при тиску газу в балонах мен­ше 0,5 МПа (5 кг/см2).

16.2.11. Після постановки автомобіля на трива­лу стоянку необхідно закрити витратні та магістраль­ний вентилі, випрацювати весь газ із системи жив­лення, після чого виключити запалювання і відклю­чити “масу”.

При зупинці двигуна на короткий час (не більше 10 хв.) магістральний вентиль дозволяється залиша­ти відкритим.

16.2.12. Заправляти автомобілі газом дозволяється тільки на стаціонарних або пересувних газонаповню­вальних станціях.

16.2.13. Перед заправкою автомобіля газовим па­ливом необхідно: висадити пасажирів із кабіни (ку­зова) або салона автомобіля; зупинити двигун, вик­лючити запалювання; закрити магістральний вентиль, витратні вентилі при цьому повинні бути відкриті.

16.2.14. При заправленні газовим паливом забо­роняється:

стояти біля газонаповнювального шланга і балонів;

підтягувати гайки з’єднань паливної системи та стукати металевими предметами;

проводити регулювання та ремонт газової апа­ратури;

виконувати роботи, що викликають іскроутво­рення;

палити і користуватися відкритим вогнем;

працювати без рукавиць;

заправляти балони зрідженим нафтовим газом більше як на 90% повного об’єму;

заправляти балони, якщо строк огляду їх ми­нув, або у випадку виявлення розгерметизації систе­ми жив­лення.

16.2.15. Перед початком наповнення балонів га­зом необхідно спочатку відкрити наповнювальний вентиль на автомобілі, а потім – вентиль заправної колонки, а після наповнення балонів газом спочатку закрити вентиль заправної колонки, а потім на­повнювальний вентиль на автомобілі.

Від’єднувати та приєднувати газонаповнювальні шланги можна тільки тоді, коли обидва вентилі зак­риті.

16.2.16. Якщо під час заправлення газонаповню­вальний шланг випадково розгерметизується, необ­хідно негайно закрити вихідний вентиль на газона­пов­ню­вальній колонці, а потім – наповнювальний вентиль на автомобілі.

16.2.17. Експлуатація балонів для стиснутого природного та зрідженого нафтового газу повинна здій­снюватися згідно з Правилами будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском.

16.2.18. У разі виникнення пожежі на автомобілі, що працює на газі, необхідно виключити запалюван­ня і закрити витратні та магістральні вентилі. Гаси­ти пожежу необхідно вогнегасниками, кошмою, піском або струменем розпиленої води. Балони з газом необ­хідно сильно поливати холодною водою, щоб уник­нути надмірного підвищення тиску в них.

16.3. Додаткові вимоги при експлуатації автомобілів у відриві від основної бази


16.3.1. Направлення автомобілів для виконання робіт у відриві від основної бази повинно оформляти­ся наказом по підприємству.

16.3.2. Наказом власника підприємства призна­чається також старший групи, що направляється у відрядження (при 2 і більше автомобілів), із числа досвідчених водіїв або бригадирів, або начальник колони (більше 20 автомобілів) із спеціалістів підприє­мства, на якого покладається відповідальність за додержання вимог безпеки праці.

Виконання вимог відповідальної особи обов’язко­ве для усієї групи, що направляється у відрядження.

16.3.3. Перед направленням на роботу необхідно з’ясувати на місці майбутнього розташування умови та особливості роботи, організацію житла та побуту складу групи, зберігання та профілактичного обслу­говування транспортних засобів, медичного огляду водіїв.

16.3.4. Спільно з власником організації, у розпо­рядження якої направляється автотранспорт, уточ­нити необхідне матеріальне та технічне забезпечен­ня, що повинно бути здійснене як безпосередньо в підприємстві, так і на місці відрядження.

16.3.5. При підготовці до роботи у відриві від основної бази необхідно провести профілактичне об­слуговування усіх транспортних засобів. При цьому особливу увагу необхідно звернути на вузли та агре­гати, що забезпечують безпеку руху та праці, по­жежну безпеку.

16.3.6. При експлуатації, профілактичному обслу­говуванні та ремонті транспортних засобів у відриві від основної бази необхідно дотримуватись тих же вимог безпеки, що і у звичайних умовах.


17. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПРИ НАВАНТАЖЕННІ, РОЗВАНТАЖЕННІ

ТА ПЕРЕВЕЗЕННІ ВАНТАЖІВ

17.1. Загальні вимоги


17.1.1. При навантаженні, розвантаженні та пе­ревезенні вантажів можуть мати місце такі основні небезпечні та шкідливі виробничі фактори:

наїзди під час руху автомобілів, навантажувачів;

наїзди при самовільному русі транспортних за­собів;

падіння працюючих з висоти і на поверхні;

падіння вантажу;

ураження електричним струмом;

перекидання автомобілів-самоскидів з відкосів, в яри;

термічні фактори (пожежі при наливанні або зливанні палива з цистерни автомобіля);

наявність у повітрі шкідливих речовин (пилу),

17.1.2. Виконання вантажно-розвантажувальних робіт, а також перевезення вантажів повинно здійсню­ватися згідно з вимогами Правил перевезення ван­тажів автомобільним транспортом в Україні, Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів, ГОСТ 12.3.009-76, ГОСТ 12.3.020-80 (розділ 2, пп. 47, 2, 33, 34 цих Правил), а також цими Правилами.

17.1.3. Власник підприємства повинен здійснюва­ти контроль за виконанням вимог безпеки при ро­боті автомобілів на об’єктах і вживати спільно з влас­никами підприємств та організацій, що обслуговують­ся, заходи для забезпечення безпеки вантажно-роз­вантажувальних робіт та щодо усунення виявлених порушень.

17.1.4. При централізованих перевезеннях, перед тим як направити автомобілі, вантажно-розвантажу­вальні механізми та робітників на місце навантажен­ня (розвантаження) вантажів, власник підприємства зобов’язаний перевірити відповідність умов праці вимогам безпеки праці у вантажовідправників та вантажоодержувачів.

Якщо умови роботи не забезпечують безпеку ван­тажно-розвантажувальних робіт, забороняється на­правляти на місце навантаження і розвантаження автомобілі і людей до усунення недоліків.

17.1.5. Робота автомобілів на будівельних май­дан­чиках, території промислових підприємств, в кар’є­рах тощо допускається тільки з дозволу відповідаль­них осіб вказаних об’єктів та після проведення з водіями цільового інструктажу у відповідності з чин­ними нормативними актами з охорони праці.

17.1.6. Навантаження і розвантаження вантажів, кріплення їх і тентів на транспортних засобах, а також відкривання та закривання бортів автомобілів, напівпричепів та причепів здійснюється силами і за­собами вантажовідправників, вантажоодержувачів або спеціалізованих організацій.

Навантаження і розвантаження вантажів на ав­томобілях, обладнаних підіймально-транспортними механізмами, здійснюється водієм.

17.1.7. Водій зобов’язаний перевірити відповід­ність укладання, розміщення та надійність кріплен­ня вантажів і тентів на транспортному засобі вимо­гам безпеки, а у разі виявлення порушень – вимага­ти від особи, відповідальної за навантажувальні ро­боти, ліквідувати їх.

17.1.8. Способи укладання вантажів повинні забезпечувати їх стійкість, а також можливість механізованого навантаження і розвантаження.

Вантаж повинен бути розміщений, а при необхідності закріплений на транспортному засобі так, щоб він;

не створював небезпеки водію та оточуючим;

не обмежував водію оглядовості;

не порушував стійкість транспортного засобу;

не закривав світлові та сигнальні прилади, а також номерні знаки.

17.1.9. Маневрування транспортних засобів з ван­тажами після зняття з них кріплення не допускається.

17.1.10. Вантажно-розвантажувальні роботи із застосуванням вантажопідіймальних механізмів для вантажів, на яких не вказані схеми строповки або зі зміщеним центром ваги, повинні виконуватись під керівництвом особи, призначеної наказом власника організації, що виконує ці роботи.

17.1.11. Вантажно-розвантажувальні роботи ван­тажопідіймальними механізмами необхідно проводи­ти тільки за відсутності людей (у т.ч. водія) в кабіні (за винятком автомобілів-самоскидів, кабіна яких перекрита спеціальними захисними козирками) або у кузові транспортного засобу; вони повинні знаходи­тися поза зоною дії стріли або маневрування наван­тажувального механізму.

17.1.12. Водіям автомобілів дозволяється за їх згодою виконувати роботи з навантаження і розванта­ження вантажів масою (одне місце) не більше 20 кг для чоловіків і 7 кг для жінок.

При цьому відповідальність за організацію і без­печне проведення водіями цих робіт покладається на вантажовідправника і вантажоодержувача, що повинно обумовлюватись договором.

17.1.13. Вантажно-розвантажувальні роботи ви­ко­нуються, як правило, механізованим способом за допомогою кранів, навантажувачів або інших ванта­жопідіймальних засобів, а при незначних обсягах засобами малої механізації.

17.1.14. У місцях виконання вантажно-розванта­жувальних робіт і в зоні обслуговування вантажопі­діймальних механізмів забороняється знаходитися особам, які не мають прямого відношення до цих робіт.

17.1.15. Забороняється виконання будь-яких робіт з обслуговування та ремонту транспортних засобів на відстані ближче 5 м від зони дії вантажно-розванта­жувальних машин.

17.1.16. Якщо при навантаженні і розвантаженні виникає небезпека для осіб, які виконують цю робо­ту, її треба припинити і вжити заходів щодо усунен­ня цієї небезпеки.

17.1.17. Вантажі дозволяється брати тільки з верху штабеля або купи.

17.2. Навантаження, перевезення та розвантаження вантажів


17.2.1. Вантажі, що перевозяться транспортними засобами, за масою підрозділяються на три категорії, а за ступенем небезпеки при навантаженні, розванта­женні та транспортуванні – на чотири групи.

17.2.1.1. Вагові категорії вантажів:

1 категорія – масою (одного місця) менше 30 кг, а також сипучі, дрібноштучні, що перевозяться на­валом тощо;

2 категорія – масою від 30 до 500 кг;

3 категорія – масою більше 500 кг.

17.2.1.2. Групи вантажів:

1 – малонебезпечні (будівельні матеріали, харчові продукти тощо);

2 – небезпечні за своїми розмірами (негабаритні);

3 – пильні або гарячі (цемент, мінеральні добри­ва, асфальт, бітум тощо);

4 – небезпечні вантажі згідно з ГОСТ 19433-88.

17.2.2. При постановці транспортних засобів під вантажно-розвантажувальні роботи повинні бути вжи­ті заходи, що попереджують самовільний їх рух.

17.2.3. Переміщення вантажів 1-ї категорії від складу до місця навантаження або від місця розван­таження до складу може бути організоване вручну, якщо відстань по горизонталі не перевищує 25 м.

При більшій відстані такі вантажі повинні транс­портуватися механізмами і пристроями.

У виняткових випадках на місцях непостійного вантаження і розвантаження допускається проводити вантаження і розвантаження вантажів масою до 55 кг (одного місця) вручну двома вантажниками.

17.2.4. Транспортування, навантаження та роз­ван­таження вантажів 2-ї та 3-ї категорій на усіх постій­них та тимчасових вантажно-розвантажувальних площадках (пунктах) повинно бути механізовано.

17.2.5. При завантаженні кузова автомобіля навалочним вантажем він не повинен підійматися над бор­тами кузова (стандартними або нарощеними) і повинен розміщуватися рівномірно по усій площині кузова.

17.2.6. Штучні вантажі, що підіймаються над бортами кузова, необхідно ув’язувати міцним справ­ним такелажем (канатами, мотузками). Забороняєть­ся користуватися металевими канатами та дротом.

17.2.7. Ящиковий, катно-бочковий та інший штуч­ний вантаж повинен бути укладений так, щоб під час руху (зрушенні з місця і крутих поворотах, різкому гальмуванні) він не міг переміщуватися по підлозі кузова. При наявності зазорів між окремими місцями вантажу слід вставляти між ними міцні дерев’яні про­кладки і розпірки.

Бочки з рідким вантажем установлюють пробкою догори.

17.2.8. Скляна тара з рідинами приймається до перевезення тільки в спеціальній упаковці. Її необ­хідно установлювати вертикально (пробкою догори).

Забороняється установлювати вантаж у скляній тарі один на другий (у два ряди) без відповідних прокладок (дощок), що захищають нижній шар від розбивання під час руху.

17.2.9. Пильні вантажі дозволяється перевозити на автомобілях (відкритих кузовах), які обладнані пологами і ущільнювачами, при цьому повинні бути вжиті заходи, що виключають їх розпилювання під час руху.

17.2.10. Водії та робітники, які зайняті на пере­везенні, навантаженні та розвантаженні пильних ван­тажів або отруйних речовин, повинні бути забезпе­чені відповідними засобами індивідуального захисту.

17.2.11. При установленні вантажів неправиль­ної форми та складної конфігурації на транспортні засоби, крім вантажів, які не допускається кантува­ти, їх слід розташовувати таким чином, щоб центр ваги знаходився найнижче.

17.2.12. Вантажі, що перевищують габарити тран­спортного засобу по довжині на 2 м і більше (довгомірні вантажі), перевозять на автомобілях з приче­пами-розпусками, до яких вантажі повинні надійно кріпитися.

При одночасному перевезенні довгомірних вантажів різної довжини більш короткі вантажі повинні роз­міщуватися зверху.

17.2.13. Забороняється:

перевозити вантажі, що виступають за бокові габарити автомобіля;

загороджувати вантажем двері кабіни водія;

навантажувати довгомірні вантажі вище стояків причепа.

17.2.14. При навантаженні довгомірних вантажів (труб, рейок, деревини тощо) на автомобіль з приче­пом-розпуском необхідно залишати зазор між щитом, який установлений за кабіною автомобіля, і торцями вантажу для того, щоб на поворотах та розворотах вантаж не чіпляв за щит. Для запобігання переміщен­ня вантажу при гальмуванні та під час руху під уклон вантаж повинен бути надійно закріплений.

17.2.15. Навантаження і розвантаження напівпричепів-панелевозів повинно проводитися шляхом плав­ного опускання (підіймання) панелей без ривків і поштовхів.

17.2.16. Напівпричепи повинні завантажуватися, починаючи з передньої частини (щоб уникнути пере­кидання), а розвантажуватися – із задньої частини.

17.2.17. Вантажно-розвантажувальні роботи в охо­ронних зонах повітряних ліній електропередач дозво­ляється виконувати тільки після проведення цільо­вого інструктажу і оформлення наряд-допуску, що видається організацією, відповідальною за виконан­ня робіт.

17.2.18. При здійсненні механізованого розванта­ження зерна, буряків тощо на приймальних пунктах (або в інших місцях) перекидачами, буртоукладачами водій зобов’язаний установити автомобіль (автопоізд) на перекидач, буртоукладач, загальмувати його, включити нижчу передачу, вийти з кабіни і знаходи­тися в безпечній зоні в межах видимості оператора.

Забороняється водію зачищати кузов від залишків буряків, зерна тощо.

17.2.19. При навантажуванні транспортних засобів екскаваторами повинні виконуватись такі вимоги:

транспортні засоби, що очікують навантажен­ня, повинні знаходитися за межами радіусу дії екс­ка­ваторного ковша і ставати під навантаження тільки після дозвільного сигналу машиніста екскаватора;

транспортні засоби, які знаходяться під наван­таженням, повинні бути загальмовані;

навантаження в кузов транспортних засобів повинно проводитися тільки збоку чи ззаду; переніс екскаваторного ковша над кабіною автомобіля забо­роняється;

навантажений транспортний засіб повинен сліду­вати до пункту розвантаження тільки після дозвіль­ного сигналу машиніста екскаватора;

транспортний засіб, який знаходиться під на­ван­таженням, повинен бути в межах видимості ма­шиніста.

17.2.20. Розвантаження транспортних засобів біля відкосів, силосних ям, ярів тощо дозволяється при наявності колісовідбійного бруса.

При відсутності колісовідбійного бруса заборо­няється під’їжджати до брівки розвантажувальної площадки ближче ніж на 3 м.

17.2.21. Небезпечні вантажі і порожня тара з-під них приймаються до перевезення і перевозяться відпо­відно до вимог Правил перевезення небезпечних ван­тажів автомобільним транспортом в УРСР та Інс­трукції по перевезенню небезпечних вантажів.

17.2.22. На усіх вантажних місцях, що містять небезпечні речовини, повинні бути ярлики, що по­значають: вид небезпечного вантажу, верх упаковки, наявність крихких посудин в упаковці.

17.2.23. Не допускається виконувати вантажно-розвантажувальні роботи з небезпечним вантажем при виявленні невідповідності тари вимогам нормативно-технічної документації, несправності тари, а також при відсутності маркірування і попереджувальних на­писів на ній.

17.2.24. Навантаження небезпечного вантажу на автомобіль та розвантаження його з автомобіля по­винно проводитися при виключеному двигуні, за ви­нятком випадків наливання та зливання (нафтопро­дуктів в автоцистерну), що робиться за допомогою насоса, який установлений на автомобілі і приводить­ся в дію двигуном автомобіля. Водій в такому разі знаходиться біля пульта керування насосом.

17.2.25. Забороняється:

сумісне перевезення небезпечних речовин і хар­чових продуктів або фуражу;

палити і використовувати відкритий вогонь при навантаженні, розвантаженні та перевезенні вибухо­небезпечних, пожежонебезпечних вантажів.

17.2.26. Кузов автомобіля перед подачею до місця навантаження контейнерів повинен бути очищений від сторонніх предметів, а також снігу, льоду, сміття тощо. Покрівля контейнерів також повинна бути очищена вантажовідправником (вантажоприймачем) від снігу, сміття та інших предметів.

17.2.27. Працівникам, які беруть участь у ван­тажно-розвантажувальних роботах, забороняється зна­ходитися на контейнері і в середині його під час підій­мання, опускання та переміщення, а також на поряд розташованих контейнерах.

17.2.28. Водій зобов’язаний оглянути навантажені контейнери з метою визначення правильності ванта­ження, справності, а також надійності кріплення контейнерів на спеціалізованих напівпричепах або універсальних автомобілях (автопоїздах).

17.2.29. Проїзд людей в кузові автомобіля, де встановлені контейнери, і в самих контейнерах забо­ро­няється.

17.2.30. При транспортуванні контейнерів водій зо­бов’язаний додержуватись таких заходів перестороги:

різко не гальмувати;

знижувати швидкість перед поворотами, закруг­леннями та нерівностями дороги;

звертати особливу увагу на висоту воріт, мостів, контактних мереж, дерев тощо.

17.2.31. На автопоїздах-борошновозах і цементо­возах не дозволяється:

перебувати на верхній площадці напівпричепа, якщо цистерна знаходиться під тиском;

підключати і відключати штепсельні роз’єднан­ня під напругою;

працювати при несправних запобіжних клапа­нах і манометрах, підвищувати тиск вище норми, встановленої в експлуатаційній документації;

відкривати кришку завантажувального люка або затягувати гайку відкидного болта кришки при на­явності тиску в цистерні. Застосовувати будь-які важелі для затягування гайки відкидного болта;

наносити удари по цистернах, що знаходяться під тиском;

включати компресорну установку зі знятим ого­родженням клинопасової передачі.

Для усунення несправностей необхідно автопоїзд від­ключити від джерела електроенергії, а тиск в ци­стернах знизити до нуля.

При виконанні робіт на верхній площадці напівпричепа-борошновоза необхідно обов’язково установити у вертикальне положення відкидне огородження.

17.2.32. Вантаження автомобілів на залізничні платформи і їх розвантаження повинні робити від­повідні служби залізниць.

Як виняток, допускається участь водіїв у ванта­женні або розвантаженні в тих випадках, коли вони здійснюються без застосування вантажопідіймальних механізмів (“своїм ходом”).

17.2.33. Перед завантаженням автомобілів на за­лізничні платформи за допомогою вантажопідіймаль­них механізмів водій зобов’язаний:

від’єднати клему від акумуляторної батареї;

у разі завантаження автомобілів ущільнюючим спо­собом типу “ялинка” довести рівень палива у паливно­му баці до половини або менше половини його ємності;

перевірити справність пробки паливного бака і надійність його закриття.

17.2.34. Після завантаження автомобіля на за­ліз­ничну платформу необхідно переконатися у на­дійності його кріплення, відсутності на ньому та плат­формі замащених обтиральних матеріалів і додатко­вих ємностей з горючими та мастильними рідинами.

17.2.35. Усі працівники автопідприємств, які на­правляються у відрядження, повинні перевозитися тільки у пасажирських вагонах. Забороняється зна­ходження людей на платформах (напіввагонах) і в кабінах автомобілів під час руху потяга.

17.2.36. Перевірка стану кріплення автомобілів, що перевозяться на платформах, під час слідування повинна робитися тільки на зупинках особами, які заздалегідь призначені начальником автоколони (зведеної колони).

17.2.37. На зупинках забороняється відкривати двері для проникнення в кабіну і робити інші дії, які можуть привести до дотику лінійних проводів високої напруги контактної мережі, навіть у тому випадку, якщо у даний момент контактна мережа над вагоном відсутня.

17.3. Вимоги до вантажно-розвантажувальних площадок


17.3.1. Вантажно-розвантажувальні площадки та під’їзні шляхи до них повинні мати тверде покриття і утримуватись у справному стані; взимку під’їзні шляхи, місця роботи вантажопідіймальних механізмів, стропальників, такелажників та вантажників, трапи (помісти), платформи, шляхи проходу повинні очи­щатися від льоду (снігу) і, в необхідних випадках, посипатися піском або шлаком.

Для проходження (підйому) працівників на робо­че місце повинні бути передбачені тротуари, сходи, містки, трапи, які відповідають вимогам безпеки.

Місця перетинання під’їзних шляхів з канавами, траншеями і залізничними коліями повинні бути обладнані настилами або мостами для переїзду.

Вантажно-розвантажувальні площадки повинні мати розміри, що забезпечують необхідний фронт робіт для встановленої кількості автомобілів і працюючих.

Розвантажувальні площадки біля відкосів, ярів, силосних ям тощо повинні мати надійний колісовідбійний брус висотою не менше 0,7 м для обмеження руху автомобілів заднім ходом.

17.3.2. На площадках для укладання вантажів повинні бути позначені межі штабелів, проходів та про­їздів між ними. Не допускається розташування вантажів у проходах та проїздах.

Ширина проїздів повинна забезпечувати безпеку руху транспортних засобів і підйомно-транспортних механізмів.

17.3.3. Відповідальність за стан під’їзних шляхів і вантажно-розвантажувальних площадок несуть влас­ники підприємств, у віданні яких вони знаходяться.

17.3.4. При розміщенні автомобілів на вантажно-розвантажувальних площадках відстань між автомо­білями, що стоять один за одним (у глибину), по­винна бути не менше їм, а між автомобілями, що стоять поряд (по фронту), не менше 1,5 м.

Якщо автомобілі встановлюють для навантажен­ня або розвантаження поблизу будівлі, то необхідно передбачати колісовідбійний брус, який би забезпечував від­стань між будівлею і задньою частиною ав­томобіля не менше 0,8 м.

Відстань між автомобілем і штабелем вантажу повинна бути не менше 1 м.

При навантаженні (розвантаженні) вантажів з естакади, платформи, рампи, висота яких дорівнює висоті підлоги кузова, автомобіль може під’їхати щільно до них.

У разі різної висоти підлоги кузова автомобіля і платформи, рампи, естакади необхідно використову­вати трапи, перекладки тощо.

17.3.5. Естакади, платформи, рампи для прове­дення вантажно-розвантажувальних робіт із заїздом на них автомобілів повинні обладнуватися огороджен­ням, по­каж­чиками допустимої вантажопідйомності і колісовідбійними пристроями. При їх відсутності в’їзд на естакади, платформи, рампи забороняється.

17.3.6. Рух автомобілів і вантажопідіймальних машин на вантажно-розвантажувальних площадках і під’їзних шляхах повинен регулюватися загально­прийнятими дорожніми знаками і покажчиками. Рух повинен бути потоковий. Якщо через виробничі умо­ви потоковий рух організувати неможливо, автомобілі повинні подаватися під навантаження і розвантаження заднім ходом, але так, щоб виїзд Їх з території пло­щадки робився вільно, без маневрування.

17.3.7. Для переходу працюючих по сипучому вантажу, який має велику текучість і здатність зас­мок­тування, слід установлювати трапи чи настили з поручнями вздовж усього шляху пересування.

17.3.8. Освітлення приміщень і площадок, де проводяться вантажно-розвантажувальні роботи, по­винно бути не менше 20 лк.

17.4. Підйомно-транспортні роботи


17.4.1. Технічний стан і організація експлуатації вантажопідіймальних машин, що застосовуються для проведення підіймально-транспортних робіт, повинні відповідати Правилам будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів, інструкцій заводів-виготовлювачів та цим Правилам.

17.4.2. Вантажопідіймальними машинами дозво­ляється підіймати вантаж, маса якого разом з тарою не перевищує допустиму їх вантажопідіймальність.

17.4.3. Підйом дрібних штучних і сипучих ван­тажів повинен проводитися у виробничій тарі, виго­товленій відповідно до вимог ГОСТ 19822-88 (розділ 2. п. 36 цих Правил) і випробуваній на міцність на­ван­та­жен­ням, яке на 25% перевищує її номінальну вантажопідіймальність протягом 10 хв.

Вантаж у тарі без кришок повинен знаходитися нижче рівня її бортів на 0,1 м.

17.4.4. При переміщенні вантажу вантажопідіймальними машинами знаходження працюючих на них (крім машиніста), на вантажі і у зоні можливого його падіння не допускається.

Після закінчення і у перерві між роботою вантаж, вантажозахоплювальні пристрої, механізми (ківш, грей­фер, електромагніт тощо) не повинні залишатися у піднятому положенні.

Переміщення вантажу над приміщенням і транс­портними засобами, де знаходяться люди, не допус­кається.

17.4.5. До керування автокраном допускаються тіль­ки водії автомобілів, які пройшли навчання за програмою кранівників і мають при собі посвідчення на право виконання цієї роботи.

17.4.6. Під час проведення робіт з підіймання і переміщення вантажів автокраном особа, що прово­дить роботи, зобов’язана додержуватись таких вимог:

перед початком роботи перевірити стан авто­крана і дію усіх його механізмів;

знати характер майбутньої роботи;

перед початком підіймання вантажу обов’язко­во опустити і закріпити усі упори, що забезпечують стійке положення крана;

перед початком переміщення вантажів подати сигнал;

не починати вантажних операцій, не переконав­шись у безпеці оточуючих осіб;

під час підготовки вантажу до підіймання слідку­вати за кріпленням і не допускати підіймання пога­но застропленого вантажу;

підняти вантаж на висоту 0,2–0,3 м і переко­натись, чи тримають гальма, чи добре підвішений ван­таж, чи стійке положення крана, а потім продовжи­ти підіймання;

приймати сигнали до роботи тільки від одного стропальника-сигнальника; аварійний сигнал “Стій!” приймається від будь-якої особи, яка подає його;

незрозумілий сигнал вважати за сигнал Стій!”;

при підійманні вантажу, маса якого наближаєть­ся до граничного значення для даного вильоту стріли, необхідно попередньо підняти цей вантаж на 0,1 м, перевірити стійкість крана і тільки після цього про­довжити підіймання;

укладати вантаж на стелажі і на транспортні засоби рівномірно, не перевантажуючи одну із сторін;

опускати вантаж плавно;

після закінчення роботи опустити і закріпити стрілу у транспортному положенні.

17.4.7. Під час роботи автокрана не допускається:

підіймати вантаж, маса якого перевищує ванта­жопідіймальність автокрана при даному вильоті стрі­ли, а також максимальну його вантажопідіймальність;

підіймати вантаж неустановленої маси, засипа­ний землею або завалений будь-якими предметами, що примерзли до землі або іншого предмету;

допускати розкачування піднятого вантажу;

витягати із землі стовпи, палі, шпунти тощо;

експлуатувати несправний автокран (всі вияв­лені несправності повинні негайно усуватися);

вантажити (розвантажувати) при несправному освітленні автокрана або недостатньому освітленні робочої площадки в темний час доби;

працювати без встановлених упорів;

переміщати вантаж шляхом підтягування або підій­мати його при косому натязі вантажного троса;

різко гальмувати при підійманні, опусканні ван­тажу або повороті кранової установки;

переміщати автокран з піднятим вантажем;

переносити вантажі над людьми;

працювати з канатом, що має вм’ятини, обриви хоч би однієї стальки або обірваних дротів більше, чим це допускається Правилами будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів;

працювати під лініями електропередач і в інших небезпечних зонах без наряд-допуску.

17.4.8. Підіймання і переміщення вантажу двома або декількома кранами здійснюється згідно з проек­том або технологічною картою і тільки під безпосе­реднім керівництвом особи, відповідальної за безпечне проведення робіт з переміщення вантажів крана­ми.

17.4.9. На автокрані з електричним приводом забороняється працювати:

з несправними або знятими кожухами огород­жен­ням) струмоведучих частин;

з пошкодженою ізоляцією електропроводки і кабеля;

при пошкодженні занулюючої електропроводки;

з відкритими дверцями шаф електрообладнання;

без гумового килимка в кабіні.

17.4.10. Обслуговування електрообладнання ав­то­кранів дозволяється виконувати тільки спеціально підготовленому персоналу.

17.4.11. При навантаженні або розвантаженні автомобіля, який обладнаний вантажопідіймальним бортом, забороняється:

- робота при відсутності або несправності упор­них планок фіксаторів на платформі;

робота вантажопідіймальним бортом при не­справній і невідрегульованій гідросистемі;

проводити вантаження і розвантаження за до­помогою вантажопідіймального борта на нерівних пло­щадках з ухилом більше 3%;

підіймання і опускання людей на платформі борта;

проводити ремонтні і монтажні роботи під плат­формою борта без кріплення його страховочним тро­сом до кузова автомобіля.

17.5. Стропальні та такелажні роботи


17.5.1. До виконання стропальних та такелаж­них робіт допускаються особи, що мають посвідчен­ня на право проведення цих робіт.

Для підвішування на гак крана вантажів без по­передньої обв’язки (вантажі, які мають петлі, рим-болти, цапфи, а також ті, що знаходяться в ковшах, контейнерах або іншій тарі) можуть допускатися ро­бітники основних професій, додатково навчені за ско­роченою програмою стропальника. До цих робітників ставляться ті ж вимоги, що й до стропальників.

При спільному виконанні робіт кількома стропаль­никами, один із них повинен бути призначений стар­шим.

17.5.2. Дозволяється стропувати тільки той ван­таж, схема стропування і маса якого відомі. Маса вантажу, який підіймається, не повинна перевищу­вати граничних навантажень строп, що вказані на ярлику, і навантажень підіймальних кранів.

17.5.3. Канати, ланцюги накладають на вантаж рівномірно, без вузлів і перекручування, а на гострі ребра вантажу слід підкладати під стропи проклад­ки, що запобігають їх пошкодженню.

При подвійних гаках вантаж, що підіймається. необхідно підвішувати рівномірно на обидва роги.

Вантаж повинен підвішуватися з урахуванням центра ваги так, щоб при підійманні він одночасно усією площиною, на яку спирається, відривався від землі або опори.

17.5.4. Стропування великогабаритних вантажів металевих, залізобетонних конструкцій тощо) необ­хідно робити за спеціальні пристрої, стропувальні вузли або визначені місця.

17.5.5. Місця стропування, положення центра ваги і маса вантажу повинні бути позначені підприємством -виготовлювачем продукції або вантажовідправником.

17.5.6. Опускати вантаж необхідно так, щоб стро­пи не защемлялись ним і легко знімались з нього. Знімати стропи можна тільки після установлення вантажу на опору.

17.5.7. При укладенні вантажів круглої форми на площині необхідно запобігати можливості їх скочу­вання шляхом підкладання прокладок, упорів тощо.

17.5.8. При підійманні, розвороті і опусканні громіздких і довгомірних вантажів направляти їх дозволяється тільки за допомогою відтяжки (розтяж­ки) із стального або іншого матеріалу канату необ­хідної довжини або легких міцних багрів.

Направляти вантаж руками забороняється.

17.5.9. Підлазити під ледь піднятий вантаж для підведення строп забороняється. Стропи повинні підво­дитися гачками із товстого дроту або баграми.

17.5.10. Перед підійманням вантажу краном (ме­ханізмом) усі сторонні особи повинні віддалятися на безпечну відстань. Стропальник, знаходячись у сто­роні від вантажу, подає кранівнику (оператору підйом­ного механізму) сигнали про переміщення вантажу. Після підіймання вантажу на 0,2–0,3 м стропальник зобов’язаний дати сигнал “Стій!”, оглянути ув’язку вантажу, перевірити справність кріплення та центру­вання і, якщо все в порядку, дозволити продовжува­ти переміщення у необхідному напрямку.

17.5.11. При несправності обв’язки вантаж пови­нен бути негайно опущений у вихідне положення, а подальше підіймання дозволяється проводити тільки після усунення неполадок.

17.5.12. Міцність ув’язки пучків (бухт, мотків тощо) не повинна допускати її розриву при підій­манні.

17.5.13. Перед опусканням вантажу необхідно перевірити місце для його установлення і перекона­тись, що вантаж, який опускається, не упаде, не пе­рекинеться і не сповзе вбік.

17.5.14. Забороняється:

установлювати вантаж на тимчасові перекрит­тя, труби і паропроводи, кабелі тощо, а також сто­яти на вантажі, що переміщується, або знаходитися під ним;

користуватися несправними або зношеними чалочними пристроями, а також пристроями, строк випробувань яких минув;

поправляти (посувати) ударами кувалди, лома тощо, положення вітки строп, якими обв’язаний вантаж;

утримувати руками або кліщами стропи, що зісковзують при підійманні вантажу (у таких випад­ках необхідно спочатку опустити вантаж на опору, а потім поправити підв’язку);

зрівноважувати вантаж вагою власного тіла або підтримувати частини вантажу під час його пере­міщення.

17.6. Робота на авто- та електронавантажувачах


17.6.1. Керувати автонавантажувачами можуть тільки водії автомобілів, які мають посвідчення на право керування ними.

17.6.2. Керувати електронавантажувачами мають право особи, які мають посвідчення на право керу­ванням ними, а також першу кваліфікаційну групу з електробезпеки.

17.6.3. Робота на несправному авто- та електронавантажувачі (навантажувачі) не допускається. На­вантажувачі, що мають колеса з вантажошинами. повинні використовуватись тільки на дільницях з твердим і рівним покриттям, а автонавантажувачі з пневматичними шинами, крім того,– на покриттях із каменю (щебеню) і вирівняних земляних площадках.

17.6.4. Забороняється використовувати наванта­жувачі для перевезення і підіймання людей.

17.6.5. Під час укладення (розбирання) штабелів вантажів навантажувачами у зоні їх роботи не по­винні проходити шляхи ручного перенесення і перевезення вантажів, а також не повинні проводитися перевантажувальні роботи.

Під зоною роботи навантажувача мається на увазі площадка, яка необхідна для його маневрування при під’їзді до місця навантаження або розвантаження і від’їзді назад.

17.6.6. Перед в’їздом навантажувача у вузьке місце між штабелями, устаткуванням, елементами конструкцій будівель та споруд водій зобов’язаний зупинити навантажувач і переконатись у відсутності людей у зоні його роботи.

17.6.7. При переміщенні вантажів навантажува­чами необхідно застосовувати робочі пристрої (вилочні захвати, гаки, ковші тощо) відповідно до технічної документації.

17.6.8. Навантажувачі з вилочними захватами при транспортуванні дрібних або нестійких вантажів по­винні бути обладнані запобіжною рамкою або карет­кою для упирання вантажу при переміщенні.

17.6.9. Подовжувачі вилочних захватів повинні бути обладнані защіпками або пристроями, що на­дійно фіксують їх на захватах.

17.6.10. При перервах у роботі та після закін­чення її вантаж повинен бути опущений.

17.6.11. При роботі на вилочному навантажувачі необхідно дотримуватись таких вимог:

вантаж повинен розміщуватись на захватній вилці таким чином, щоб не виникав перекидний момент; при цьому вантаж повинен бути притисну­тий до рами вантажопідйомника;

вантаж повинен розміщуватися рівномірно на обид­ві лапи і може виходити уперед за межі вилки не більше ніж на 1/3 довжини лап;

великогабаритні вантажі дозволяється уклада­ти вище захисного пристрою, але не більше одного місця, при цьому повинна бути виділена одна особа для керівництва рухом навантажувача.

17.6.12. При роботі навантажувача зі стрілою необхідно спочатку підняти вантаж, а потім прово­дити його транспортування.

Забороняється зіштовхувати вантаж зі штабеля та підтягувати його.

17.6.13. Транспортувати вантажі дозволяється тільки тоді, коли рама вантажопідйомника наванта­жувача відхилена назад до відказу. Захватний пристрій повинен забезпечувати висоту підіймання ван­тажу від землі не менше величини дорожнього про­світу навантажувача і не більше 0,5 м для наванта­жувача на пневматичних шинах і 0,25 м – для на­вантажувача на вантажошинах.

17.6.14. Довгомірні вантажі дозволяється транс­портувати на навантажувачі тільки на відкритих територіях з рівним покриттям, при цьому спосіб захоплення вантажу повинен виключати можливість його розвалювання або падіння вбік. Вантаж пови­нен бути попередньо надійно ув’язаний в пакет.

17.6.15. Максимальний повздовжній уклон шля­ху, по якому дозволяється транспортування вантажів навантажувачами, не повинен перевищувати кута нахилу рами вантажопідйомника навантажувача.

17.6.16. При роботі на навантажувачах заборо­няється:

проводити профілактичне обслуговування або ремонт навантажувача при піднятих вантажозахват­них пристроях (без страховки);

підіймати на піддонах дрібноштучний вантаж вище захисного пристрою, що захищає робоче місце від падіння на нього вантажу;

відривати примерзлий або затиснутий вантаж, підіймати вантаж при відсутності під ним просвіту, який необхідний для вільного проходу вилки, і ук­ладати вантаж краном безпосередньо на захватний пристрій навантажувача;

перевозити на електронавантажувачах легкозай­мисті рідини, а також кислоти, якщо акумуляторна батарея розміщена під вантажною платформою.


Додаток 1


ПЕРЕЛІК РОБІТ З ПІДВИЩЕНОЮ НЕБЕЗПЕКОЮ


1. Обслуговування і ремонт елементів підвіски автомобілів, гідропідйомників на автомобілях-само­скидах та самоскидних причепах, їх зняття та уста­новка.

2. Ремонт паливної апаратури двигунів внутріш­нього згорання.

3. Монтаж, демонтаж і накачування шин авто­тран­спортних засобів.

4. Вулканізаційні роботи.

5. Електрозварювальні, газополум’яні, наплавочні і паяльні роботи.

6. Нанесення лакофарбувальних покрить, ґрун­товок та шпаклівок на основі нітрофарб, полімерних матеріалів та робота з отруйними і шкідливими речо­винами.

7. Обслуговування і ремонт акумуляторних бата­рей.

8. Роботи із застосуванням ручних електро- і пневмомашин та інструментів.

9. Транспортування, зберігання, експлуатація ба­лонів, контейнерів, інших ємностей зі стиснутими, зрідженими, отруйними, вибухонебезпечними та інер­тними газами, їх заповнення та ремонт.

10. Налив, злив, очистка, нейтралізація резерву­арів, тари та інших ємностей з-під нафтопродуктів, кислот, лугів та інших шкідливих речовин.

11. Роботи в замкнених ємностях (цистернах), колодязях.

12. Вантажно-розвантажувальні роботи за допо­могою машин і механізмів; стропальні та такелажні роботи.

13. Перевезення небезпечних вантажів.

14. Монтаж, наладка, технічне обслуговування, експлуатація, ремонт і демонтаж: вантажопідіймаль­них машин і механізмів, ліфтів, конвеєрів, електро­уста­новок.

Додаток 2


ПЕРЕЛІК НЕБЕЗПЕЧНИХ РОБІТ, НА ЯКІ ОФОРМЛЯЄТЬСЯ

НАРЯД-ДОПУСК ПЕРЕД ЇХ ВИКОНАННЯМ


1. Роботи, які пов’язані із зняттям та установ­кою балонів пневморесор автобусів.

2. Роботи в ємностях (цистернах) з-під небезпеч­них вантажів.

3. Зварювальні роботи, що проводяться на тим­часових робочих місцях.

4. Роботи по ремонту паливних баків автомобілів із застосуванням зварювання.

5. Вантажно-розвантажувальні роботи в охорон­них зонах повітряних ліній електропередач.

Додаток 3


НАРЯД-ДОПУСК

на право виконання небезпечних робіт


______________________________________________________________________________________

найменування підприємства

Відповідальному виконавцю робіт _________________________________________________________

(професія,

______________________________________________________________________________________

прізвище, ім’я та по батькові)

бригадою у складі _______ чол.

Доручається: ___________________________________________________________________________

(найменування роботи, місце її проведення)

______________________________________________________________________________________


При підготовці і виконанні робіт забезпечити заходи безпеки: __________________________________

______________________________________________________________________________________


Початок роботи з ______ годин ________ хвилин “_______”______________ _______ р.

Закінчення роботи о ______ годині ________ хвилин “______”_______________ _______ р.


Робоче місце і умови праці перевірені:

______________________________________________________________________________________

(посада, прізвище, ім’я та по батькові допускаючого до роботи)

____________________________

(дата, підпис)

Наряд-допуск видав – керівник робіт:

______________________________________________________________________________________

(посада, прізвище, ім’я та по батькові)

____________________________

(дата, підпис)


Із заходами безпеки ознайомлений, наряд-допуск одержав відповідальний виконавець робіт

____________________________

(дата, підпис)


Примітка. Наряд-допуск заповнюється (оформляється) у двох примірниках (перший знаходиться у того, хто видає наряд-допуск, другий – у відповідального виконавця робіт).

Додаток 4


ПЕРЕЛІК

важких робіт і робіт зі шкідливими небезпечними умовами праці,

на яких забороняється застосування праці неповнолітніх


1. Водій автомобіля, авто- та електронавантажувача.

2. Машиніст (оператор) мийних машин, зайнятий:

промиванням деталей, вузлів і двигунів, що працю­ють на етильованому бензині; миттям асенізаційних машин.

3. Слюсар з ремонту автомобілів, зайнятий ре­монтом автомобілів, що працюють на етильованому бензині, а також автомобілів, що перевозять асені­заційні вантажі, гниюче сміття та отрутохімікати.

4. Мастильник.

5. Випробувач двигунів, балонів.

6. Монтувальник шин.

7. Вулканізаторник.

8. Газозварник, електрозварник.

9. Мідник.

10. Маляр.

11. Акумуляторник.

12. Коваль.

13. Стропальник, такелажник.

14. Усі види робіт, пов’язані з підійманням та переміщенням вантажів вище норм, встановлених для підлітків, а також самостійні роботи на електроус­таткуванні.

15. Слюсар-електрик з ремонту електроустатку­вання.

Додаток 5


ПЕРЕЛІК

важких робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці,

на яких забороняється застосування праці жінок


1. Водій автомобіля, який працює на автобусі з кількістю місць понад 14 (крім зайнятого на переве­зеннях в межах підприємств, міських, приміських та перевезень у сільській місцевості протягом однієї денної зміни, за умови незалучення до технічного обслуго­вування і виконання ремонту автобуса).

2. Водій автомобіля, який працює на автомобілі вантажопідйомністю понад 2,5 тонни (крім зайнято­го на перевезеннях в межах підприємств, міських, приміських та перевезень у сільській місцевості про­тягом однієї денної зміни, за умови незалучення до технічного обслуговування і виконання ремонту ван­тажного автомобіля).

3. Машиніст мийних машин, який виконує вруч­ну миття деталей двигуна автомобіля, що працював на етильованому бензині.

4. Слюсар з паливної апаратури, зайнятий в автогосподарствах на ремонті паливної апаратури кар­бюраторних двигунів, що працюють на етильованому бензині.

5. Слюсар з ремонту автомобілів, зайнятий об­каткою двигуна із застосуванням етильованого бен­зину.

6. Вулканізаторник.

7. Акумуляторник.

Додаток 6


Норми температури, відносної вологості і швидкості руху повітря в робочій зоні

виробничих приміщень, кабінах і салонах автомобілів



Найменування
приміщень, категорій робіт
(типи автомобілів)

Температура, °С

Відносна вологість, %

Швидкість руху, м/с

оптимальна

допустима

оптимальна

допустима на робочих місцях, постійних і непостійних

оптимальна

допустима на робочих місцях, постійних і непостійних

Верхня межа

Нижня межа

На робочих місцях

постійних

непостійних

постійних

непостійних

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

Ремонту таксомоторів і радіоапаратури (легка – Iа)

22–24*

23–25

25

28

26

30

21

22

18

20

40–60

40–60

75

прим.1

0,1

0,1

Не більше

0,1

0,1–0,2

Постів діагностування, профілактичного обслуговування та ремонту, мийки і прибирання автомобілів; дільниці шиномонтажна і вулканізаційна, ремонту паливної апаратури і електрообладнання, акумуляторна, зварки, мідницькорадіаторна, фарбування, агрегатна, оббивальна, слюсарно-механічна, кузовна, деревообробки, ремонту обладнання та інструменту, склади (середньої важкості – IIб)

17–19

20–22


21

27


23

29


15

16


13

15

40–60

40–60


75

прим.1


0,2

0,3

Не більше

0,4

0,2–0,5


Ковальсько-ресорна (важка– III)

16–18

18–20

19

26

20

28

13

15

12

13

40–60

40–60

75

прим.1

0,3

0,4

Не більше

0,5

0,2–0,6

Легкові автомобілі

20–23

20–25

25

прим.2

19

19


40–60

40–60

75

прим.1

0,2

0,2

Не більше

0,2

0,2–0,5

Вантажні автомобілі і автобуси

18–20

21–23

23

прим.2

17

17


40–60

40–60

75

прим.1

0,2

0,3

Не більше

0,3

0,2–0,5


Примітки:

1. Відносна вологість повинна бути відповідно рівна: при 28°С – не більше 55, 27°С – 60, 26°С – 65, 25°С – 70, 24°С і нижче – 75%.

2. Допустима температура повинна бути не більше ніж на 3°С вище середньої температури зовнішнього повітря о 13 год найтеплішого місяця, але не більше 28°С.

3. Більша швидкість руху повітря в теплий період року відповідає максимальній температурі повітря, менша – мінімальній температурі повітря.


* В чисельнику наведені дані для холодного і перехідного періодів року (температура повітря нижче +10°С), в знаменнику – для теплого періоду року (температура зовнішнього повітря +10°С і вище).

Додаток 7


Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин в повітрі робочої зони


п/п

Найменування речовини

Величина

гдк, мг/м3

Клас

небез­пеки


А. У виробничих приміщеннях, кабінах і салонах автомобілів



1.

Азота оксид (в перерахунку на N02)

5,0

III

2.

Акролеїн

0,2

II

3.

Бензин (розчинник, паливний)

100,0

IV

4.

Метилмеркаптан

0,8

II

5.

Свинець і його неорганічні сполуки (по свинцю)

0,01/0,005

I

6.

Спирт метиловий (метанол)

5,0

IIІ

7.

Вуглеводні аліфатичні граничні С1–С10 (в перерахунку на С)

300,0

IV

8.

Вуглецю оксид

20,0

IV

9.

Формальдегід

0,5


Б. У виробничих приміщеннях



10.

Ацетон

200,0

IV

11.

Водню хлорид (соляна кислота)

5,0

III

12.

Гас (в перерахунку на С)

300,0

IV

13.

Сірчана кислота

1,0

II

14.

Ксилол

50,0

III

15.

Уайт-спірит (в перерахунку на С)

300,0

IV

16.

Толуол

50,0

III

17.

Фенол

0,3

II

18.

Водень миш’яковистий

0,1

I

19.

Тальк

4,0

IIІ

20.

Луги їдкі (розчини в перерахунку на NаОН)

0,5

II

21.

Пил рослинного походження:




деревний

6,0

IV


луб’яний, бавовняний тощо

2,0

IV

22.

Марганець у зварювальних аерозо­лях при його вмісту:




до 20%

0,2

II


від 20% до 30%

0,1

II


Примітка. В чисельнику – максимальна, в знаменнику – середньозмінна.

Додаток 8


ПЕРЕЛІК

професій працюючих на підприємствах автомобільного транспорту з віднесенням їх

до груп виробничих процесів



п/п



Найменування професій працюючих

Група

виробничих

процесів

Розрахункова

кількість чоловік

Тип гардеробних, число відділень шафи на одного працюючого

на одну

душову сітку

на один кран

1

2

3

4

5

6

1.

Водій автомобіля (легкового, автофургона, автобуса); кондуктор автобуса, оператор заправних станцій при заправленні неетильованим бензином

-

7

Загальні, одне відділення або гачки на вішалці

2.

Водій вантажного автомобіля (крім вказаних в п. 3, 6, 7), водій навантажувача, слюсар з паливної апаратури (газобалонних автомобілів), слюсар-інструментальник, верстатник металообробних верстатів, електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту устаткування, бляхар, столяр, оббивальник, комірник

15

10

Загальні, одне або два відділення


3.

Водій вантажного автомобіля (при перевезенні курних матері­алів); слюсар з паливної апаратури, слюсар з ремонту агре­гатів і автомобілів, що працюють на не­етильованому бензині (роботи з профілактичного обслуговування і ремонту авто­мобілів; розбирання, складання і регулювання автомобілів, двигунів, агрегатів; змащування автомобілів); монтувальник шин, маши­ніст насосної і компресорної установок, налагоджу­вальних верстатів, прибиральник виробничих (службових) приміщень, машиніст (кочегар) котельної

5

20

Роздільні по одному відділенню


4.

Коваль, ресорник, терміст, газозварник (газорізальник), елект­рогазозварник, вулканізаторник

3

20

Загальні, два відді­лення

5.

Мийник-прибиральник рухомого складу, машиніст мийної установки

5

20

Роздільні, по одному відділенню

6.

Водій автомобіля, що перевозить різні речовини 1-го і 2-го класів небезпеки і сильно пахнучі вантажі, оператор заправ­них станцій при заправленні етильованим бензином

7

10

Загальні, одне відді­лення

7.

Водій автомобіля, що перевозить інфіковані матеріали; слюсар з паливної апаратури, слюсар з ремонту агрегатів і автомо­білів, що працюють на етильованому бензині (роботи профі­лактичного обслуговування і ремонту автомобілів; розбирання, складання і регулювання автомобілів, двигунів, агрегатів; змащування автомо­білів); маляр, акумуляторник, мідник, гальваник

3

10

Роздільні,
по одному відділенню


Примітка. Водій вантажного автомобіля, який безпосередньо приймає участь у вантажно-розвантажувальних роботах, відноситься до групи виробничих процесів в залежності від характеру вантажу згідно з їх санітарною характеристикою відповідно до СНиП 2.09.04-87

<